Читати книгу - "Виклик"

— Що ти подумала, коли агент Елен Пірс уперше звернулася до тебе по допомогу? — питаю я Сару.

— Я навіть не знала, що й думати. В той час я гадала, що ти загинула. Тому те, що я почула від агента Пірс, стало для мене шоком. Підозра, що за цим усім міг стояти Пітер… Я просто не могла їй не допомогти і тому погодилася занести отой магнітофон. Шкода, що це не допомогло.

— Яка моторошна іронія, еге ж? — кажу я. — Людина, якій я, здавалося, вірила найбільше, намагалася мене вбити, а ті люди, на котрих, як я думала, мені не можна покладатися — тобто мої діти, — ті люди мене врятували.

— Дійсно, іронія, — погоджується Сара. — А пам'ятаєш, як ти сиділа отут у мене перед мандрівкою і розповідала, як тобі хочеться врятувати свою сім'ю? Тобі це ледь не коштувало життя, але із цим завданням ти впоралася. Подорож вам усім пішла на користь, і ви повернулися з неї сильнішими та кращими.

Ми відразу ж замовкаємо, раптом збагнувши, що це не зовсім так. Бо не всім ця подорож пішла на користь.

— Даруй, — каже Сара. — Виглядає так, наче я забула про Джейка. Я про нього не забула. І ніхто не забув.

— Усе нормально, — відповідаю я. — Інколи мені хочеться про нього забути, якщо ти знаєш, про що я. Не минає і дня, щоб я не згадувала про Джейка.

— А як діти? Вони вже пережили цю втрату?

— Марк та Керрі — так. Бо вони старші. Ерні для цього знадобиться більше часу. До того ж він дійсно дуже любив Джейка. Як батька.

Промовляючи останнє речення, я чудово знаю, про що зараз думає Сара. Мабуть, тому, що я думаю про те саме.

— Час іти? — питаю я її.

— Так, — відповідає вона. — Либонь, уже час.

Розділ 108

— А тепер ваші запитання свідкові, містере Ноулз.

Різким кивком голови Ґордон Ноулз подякував судді Барнету і встав з-за столу захисту. Агент Елен Пірс була головним свідком обвинувачення, і йому нетерпеливилося піддати її перехресному опитуванню, щоб розбити її свідчення.

— Агенте Пірс, — почав він голосом увічливим та заохочувальним, як матрац із голками. — Ви щойно показали, що вистежили мого клієнта у Вермонті, причому незаконно проникли у приватну власність і крадькома сфотографували його з іншою жінкою. Чи вважаєте ви це неспростовним доказом того, що містер Карлайл планував убити свою родину?

Елен відповіла швидко і впевнено:

— Ні, не вважаю.

— Сьогодні ми вже заслухали свідчення фахівця, який заявив, що його лабораторія виявила сліди гексогену — вибухівки військового типу — на рятувальному жилеті, знайденому після зникнення яхти «Родина Данів». Чи вважаєте ви це неспростовним доказом того, що містер Карлайл планував убити свою родину?

Елен, скромно вдягнена у білу блузку та чорний брючний костюм, поглянула на присяжних так, наче хотіла висловити своє невдоволення таким напрямком опитування. Ноулз водив її як собаку на налигачі, і їй це не подобалося. Дуже не подобалося.

Настав час завдати удару у відповідь.

— Я вважаю ось що. Чи не варто присяжним замислитись над тим, що всі ці, з дозволу сказати, випадковості, як ви їх називаєте, є чимось більшим, аніж просто випадковостями.

Суддя Барнет не став чекати, поки втрутиться Ноулз зі своїм протестом, і хутко перевів погляд на лаву присяжних.

— Журі присяжних може не зважати на міркування, висловлене свідком за власною ініціативою. — Після цього суддя осудливо поглянув на Елен. — Міс Пірс, будь ласка, дайте відповідь на запитання.

— Вибачте, ваша честь, — сказала Елен, хоча перепрошувати їй зовсім не кортіло. Навпаки, вона була задоволена тим, що на її зауваженні зосередили належну увагу. Хтось мусив це зробити, якщо в цій кімнаті має вершитися правосуддя, а не пародія на нього.

— Вам повторити запитання, агенте Пірс?

Вона перервала Ноулза.

— Ні, я не вважаю, що самі лише сліди вибухівки неспростовно доводять, що містер Карлайл хотів убити свою родину.

Ноулз самовдоволено посміхнувся.

— Агенте Пірс, вас тимчасово усунули від виконання ваших обов'язків як співробітника Антинаркотичного бюро за ваші нерозважливі дії під час переслідування мого клієнта, чи не так?

Елен інстинктивно поглянула на Ієна Макінтайра, який сидів на лаві обвинувачення. Вона була дещо здивована, що адвокат заручився підтримкою її шефа. Від подиву Елен навіть на мить забула про той біль, якого завдав їй Макінтайр, відправивши на три місяці «на канікули».

— Не думаю, що слово «нерозважливий» слушно відображає…

Але тепер настала черга Ноулза перервати її.

— Вас усунули чи не усунули від виконання службових обов'язків?

— Так, усунули.

— І начальник вашого відділу недвозначно наказав вам не переслідувати містера Карлайла, правда ж?

— Так.

— І попри це ви все одно зустрілися з містером Карлайлом під вигаданим приводом і збрехали йому, нібито Джейка Дана підозрюють у причетності до перевезення наркотиків, я правильно кажу? Фактично, ви попередили містера Карлайла про те, що його родина, коли він її знайде, і досі перебуватиме під загрозою. Що ви цим хотіли досягти? Ось у чому питання. Чого ви цим прагнули добитися? Помститися, чи що? Кожна клітинка тіла Елен наказувала їй не втрачати самовладання і не хвилюватися, щоб цей вилупок не обернув її емоції собі на користь. Але їй треба було захищати себе.

— Це просто сміховинно, — твердо сказала вона. — Ніякої помсти не було. Це безглуздя й образа.

— Та невже? Начальник вашого відділу сам сказав, що ваше упереджене ставлення до Карлайла міг викликати судовий процес кількарічної давнини, на якому мій клієнт успішно захистив людину, чию діяльність ви аж надто ревно розслідували.

— Знаєте, якщо була якась несправедливість, то вона полягала саме у вироку, який виніс той суд, — відказала Елен. — Вона знала, що каже зайве, але не могла втриматися. Скільки можна мовчати! — Інколи правосуддя і справді буває сліпим, — додала вона.

Ноулз похитав головою.

— Соромтеся, агенте Пірс! У мене складається враження, що ви зневажаєте нашу систему правосуддя.

— Та ні, — відповіла Елен, дивлячись йому просто у вічі. — Не всю систему. Лише адвокатів захисту.

Розділ 109

Лише на один день. Тільки на один-єдиний день збираюся відірвати своїх дітей від занять. Для Керрі й одного дня забагато. Вона