Читати книгу - "Мерзенна сила"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, мем, дякую, все гаразд. Але ви казали, що о першій маєте зустрітися з капітаном О'Гарою…
— З капітаном О'Гарою? — сонно перепитала панна Гардкасл і раптом отямилася, миттю підхопилася на ноги й стала надягати кітель. — Бодай би вам, дівчата! — вичитувала вона поліціянток. — І що ви за довбешки такі! Чому не нагадали мені раніше?
— Ну, мем, ми не хотіли вас відволікати…
— Не хотіли вони! Скажіть-но, навіщо я взагалі вас тут тримаю?
— Ви ж не любите, щоб вам заважали, коли ви проводите допити… — набурмосилася поліціянтка.
— Мовчати! — гаркнула панна Гардкасл і, крутнувшись на підборах, заліпила підлеглій дзвінкого ляпаса. — Так, ведіть її до машини. Плаття потім застебнете, ідіотки! Я зараз прийду, тільки вмиюся.
Через якусь хвилину Джейн уже сиділа між Дейзі і Кіті на задньому сидінні — складалося враження, що місця там вистачить для п’ятьох, бо й панна Гардкасл всілася поруч, — і машина рушила вперед, просто у темряву.
— У центр краще не потикатися, Джо, — почувся голос панни Гардкасл. — Там зараз, мабуть, надто весело. Їдь до сиротинця, а далі тримайся тих бічних вуличок на околиці.
Довкола панував незвичний гамір, миготіли якісь вогні, подекуди траплялися чималі скупчення люду. Раптом машина зупинилася.
— Якого дідька? — схвилювалася панна Гардкасл.
Водій тільки невиразно щось буркнув у відповідь, марно намагаючись завести двигун знову.
— Що таке?! — виглядало на те, що Фея роздратувалася вже не на жарт.
— Поняття не маю, мем, — відказав водій, все ще марудячись із запалюванням.
— Господи! — обурилася панна Гардкасл. — Хоч за машиною дивився б, як належить! Ні, люди, бачу, виправне лікування за вами просто плаче…
На вулиці, де вони зупинилися, не видно було ні душі, але, судячи з галасу, десь зовсім близько вирував великий і дуже сердитий натовп. Водій вийшов із машини і, стиха чортихаючись, відкрив капот.
— Значить так, — скомандувала панна Гардкасл двом поліціянтам, — виходьте і шукайте іншу машину. Знайдете — без розмов реквізуйте і під’їжджайте сюди. Не знайдете — все одно через десять хвилин маєте бути тут. Бігом!
За мить поліціянти зникли за закрутом. Панна Гардкасл тим часом знай шпетила водія, який гарячково копирсався у двигуні. Гамір ставав дедалі гучнішим, аж раптом водій випростався і рвучко повернувся до Феї (Джейн добре бачила, як блистить у світлі вуличного ліхтаря його спітніле обличчя).
— Послухайте, може, вистачить вже? — сказав він. — Тримайте язика за зубами або, якщо ви такі збіса розумні, ремонтуйте свою кляту машину самі!
— Краще так зі мною не говори, Джо, — в голосі панни Гардкасл звучала неприхована погроза. — Ти ж знаєш, що досить мені шепнути словечко звичайній поліції, і ти…
— Ну, то й що? — огризнувся Джо. — Здається, краще вже загриміти до буцегарні, ніж далі воловодитися з такими паскудами! Я був і у військовій поліції, і в «чорно-рудих», і у фашистах, але там до мене принаймні ставилися, як до людини! І верховодили там чоловіки, а не старі відьми!
— Так-то воно так, Джо, та тільки цього разу тобі світить не просто буцегарня…
— Невже? А ви не думаєте, що і в мене знайдеться що розповісти поліції, якщо вже на те пішло?
— Заради Бога, мем, не говоріть із ним так! — зойкнула Кіті. — Вони вже тут, ми попалися!
І справді, на дорозі з’явилися люди, які поки що невеликими групками, по двоє-троє, швидко наближалися до них.
— Ходімо, дівчата, тільки швидко! — скомандувала панна Гардкасл. — Сюди!
Дейзі з Кіті витягнули Джейн із машини і поволікли за Феєю, яка хутко кинулася вперед і відразу звернула в якусь вузеньку бічну вуличку, що пнулася вгору поміж будинками.
— Хтось із вас знає дорогу? — запитала вона через кілька секунд.
— Поняття не маю, мем, — відповіла Дейзі.
— Я не з місцевих, — докинула Кіті.
— І з ким я зв’язалася! — обурилася панна Гардкасл. — Ви хоч щось взагалі знаєте?
— Здається, далі ходу немає, — сказала Кіті.
Вуличка й справді закінчувалася глухим кутом. Панна Гардкасл зупинилася. На відміну від своїх підлеглих, вона не виглядала наляканою і навіть потішалася з того, що вони так переполошилися; саму її охопило радше приємне збудження.
— Оце так нічка, — мовила вона. — Повеселимося! Оце справжнє життя, правда, Дейзі? Цікаво, може, в якомусь із цих будинків нікого немає? А, і так усе позамикано. Що ж, стоїмо поки що тут.
Гамір на вулиці ставав дедалі гучнішим; люд чималими гурмами сунув кудись у західному напрямку. Раптом зовсім близько почулися голосні крики, які відразу підхопив багато хто у натовпі.
— Все, Джо попався, — виснувала панна Гардкасл. — Якщо йому вдасться їх перекричати, то зараз вони кинуться сюди. От дідько! Затриману доведеться залишити. Так, Дейзі, ану припини ревіти, чуєш, ти, ідіотко?! Мерщій, мусимо розділитися і змішатися з юрбою — тоді напевне пройдемо. Вище голови, і в жодному разі не стріляти, ясно? Зустрічаємось біля розвилки — там, де поворот на Білінґем… Ну-ну, заспокоїлись і вперед!
Не гаючи часу, Фея побігла донизу; якусь мить її силует темнів на тлі яскравіше освітленої вулиці, та ось вона ступила ще кілька кроків і немов розчинилася у натовпі. Поліціянтки наче трохи вагалися, але й собі подалися слідом. Джейн знесилено опустилася на приступку під дверима якогось будинку. Опіки боліли, але найбільше її діймав не біль, а страшенна втома. Вона змерзла, до горла підступала нудота, та все це були дурниці порівняно з крайнім виснаженням, від якого аж злипалися очі…
Джейн стрепенулася. Навколо панувала повна тиша, все тіло в неї зовсім задубіло від холоду і боліло. «Здається, я таки заснула», — подумалося їй. Вона повільно піднялася на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.