Читати книгу - "Звичайна вдячність"

— І таке було. Зацідив йому трохи в пику — так, нічого особливого. Він назвав мою машину купою лайна.

— Моррісе, язика прикуси. О котрій ти пішов звідти?

— Не пам’ятаю.

— Ти поїхав сам?

— Ні. Джуді була зі мною.

— Ти поїхав одразу додому?

— Ні.

— Куди ти рушив?

— Це ми пропустимо.

— Ні, не пропустимо.

Інґдал якусь мить зволікав, потім зітхнув від безвиході:

— Поїхали до старої садиби Мюллера.

— Навіщо?

— Людей там нема, проте стоїть велика копиця сіна, а в машині в мене було покривало. Зв’язок прослідкуєте самі?

Шериф якусь мить намагався скласти докупи слова Морріса.

— Ти і донька Кляйншмідта?!

— Я і Джуді, саме так.

— І як довго ви там були?

— Достатньо, — вишкірився Інґдал.

— А далі?

— Я відвіз її додому.

— О котрій це було?

— Не знаю, сонце мало сходити.

— Хтось бачив, як ти повернувся?

Морріс одразу похитав головою:

— Мій старий учора налигався, тому спав, як колода. Навіть якби в будинку підірвали бомбу, він й оком не змигнув би.

Шериф нахилився вперед, склав руки поперед себе. Трохи посидів мовчки й узявся уважно придивлятися до Морріса. Протягом того часу від Інґдалової легковажності не лишилося й сліду: він підвівся, переминався на місці і знервовано смикав плечима:

— Слухайте, я вам усе розповів. Я нічого не знаю про Аріель Драм. Я бачив її на тій вечірці біля річки й по всьому. Біс із тим усім, я навіть слова їй не сказав. Вона сиділа собі осторонь і весь час дивилася на багаття, наче вона якась там краля, а решта — просто непотріб. Вона така і є. Однак то все фігня, бо з її заячою губою… — Інґдал урвав балаканину і винувато глипнув на тата.

Шериф мовчки слухав, а коли Морріс замовк, додав:

— Гаразд, Моррісе. Ти залишаєшся тут, поки ми не знайдемо Джуді й усе не з’ясуємо.

— Залишаюся тут? Мені треба на консервний завод, у мене зміна.

— Не хвилюйся, я докладу зусиль, щоб ти не спізнився.

— Будьте такі ласкаві.

— Лу, — Ґреґор звернувся до поліцейського, який був із нами біля річки. — Веди Інґдала до камери, нехай відпочине. Думаю, сон йому не завадить.

— Ви мене посадите? Я ж нічого не зробив! Ви не можете мене заарештувати.

— Заспокойся, ніхто не збирається запроторювати тебе за ґрати. Я лише пропоную тобі нашу гостинність. Доки не поговоримо з Джуді Кляйншмідт.

— Чортівня, — озвався Морріс.

— Слова добирай, — урвав його шериф. — Тут присутні малі діти.

Інґдал кинув на мене вбивчий погляд.

Ми поїхали додому, біля будинку стояла поліцейська машина. Батько поставив своє авто поруч. На кухні Доул сидів з мамою за столом.

— Натане, — вона дивилася на тата розгублено й налякано.

Доул встав і повернувся обличчям до батька. Потім простяг ліву руку:

— Пане Драм, я хочу Вам дещо показати. Це належить вашій доньці?

У кремезній руці лежало щось загорнуте в чисту хустинку. Вільною рукою він розгорнув краєчки тканини. То були золотий ланцюжок і кулон у формі серця з перлиною.

— Так, — відповів тато. — Аріель одягала його вчора ввечері. Звідки це у вас?

Вираз Доулового обличчя був незворушний, наче скеля:

— Знайшов серед речей Воррена Редстоуна.

Гас поїхав разом із татом та Доулом