Читати книгу - "Карпатський капкан"

кабінету. І поки голова з Хелен позували під клацання фотоапарата Ернесто, він повернувся в супроводі молоденької кухарки, котра принесла на таці кавник, чашечки, розетку з медом, глечик молока й шоколад «Большой театр». У прокуреній кімнаті запахло кавою. Хелен манливо втягнула носом цей запах. Вона давно не пила натуральної кави: в післявоєнній Британії кава була дефіцитом.

Кухарка налила в чашечки кави й мовою німих побажала всім смачного. Хелен з милою посмішкою подякувала й з насолодою надпила гіркий гарячий напій, від задоволення закотивши очі. Крижень зацікавлено глянув на неї й упіймав себе на думці, що вона дуже схожа на Моді. Дещо навіть зовні. Вона вдягається, як Моді: високий каблучок, спідниця трішки нижче колін, біла блузка з привабливим вирізом, що виділяла її високі, повні груди. А ще… Учорашнє танго, ця трішки натягнута манірність, її жести, те, як вона пила каву… Йому здалося, що він переживає якесь дежавю, навіть під ногами трішки попливла земля. Хелен допила каву, посміхнулася до Крижня, вловивши на собі його погляд, і повернулася до Мирона Микитовича.

— Мсьє гольова… Что означают пєрвій после войни віборі в Совєтской Украйнє для люді Галісіа? — і дістала із клатча невеликий записничок і ручку.

Голова, витираючи з чола піт і поправляючи стару, засмальцьовану краватку, заявив з патетикою:

— Поперзавсе… Народ у нас єдиний, а не тільки з Галичини… Ось подивіться: наші молодята. Вона — місцева дівчина, він — із Києва. А це — поперзавсе — наша столиця. Чули пісню? — наспівав: — «Белой акации гроздья душистые Вновь аромата полны, Вновь разливается песнь соловьиная В тихом сиянии чудной луны»! Її у нас в Києві ду-у-же люблять. Кхе-кхе… Так ото ж…

…Лейтенанти змилися першими. За ними тихцем — Крижень з Ернесто та Івченком. Тільки Трохимович ще кілька хвилин сидів і слухав, що виголошував голова, й час від часу під носа собі бухтів: «Разумнік! Вось разумнік ти, Мірон Мікітавіч! Попьорзавсьо так попьорзавсьо. Ай, малайчина»! Але коли роззирнувся й побачив, що всі пішли, розчаровано звівся й вийшов, бубнячи під носа: «Адзін дурни вярзє, а я слухаць»? Він вийшов на вулицю й пильно придивився до того, що тут без нього діється.

Лейтенантів розморило, вони сіли на лавці під старою стайнею й п’яно спостерігали за тим, що тут відбувалося… Івченко кудись зник. Трохимович про нього подумав: «А што зробіш — службу государєву служиць треба нават у бєспритомним стане. Ясна — пайшов адсипацца. Га-га-га». Ернесто з Крижнем скраю стола випивають, явно знову згадуючи війну. Трохимович рвонув до них і одразу повідомив про враження від інтерв’ю: «Мікітавіч вярзє глупства, я слухав-слухав — і попьорзавсьо да вас»! Крижень підсунув йому чарку й налив.

І тут завівся Рудий. Він почав награвати коломийки на цимбалах, веселити гостей, підколювати віватами:

Ой, весіллє ти весіллє, Всюди тебе чути! Старій бабі й те охота Сюди завернути! А цимбалам ковбаси, А цимбалам сала, А цимбали звар’ювали, Грати перестали!

До весільного куреня почали сходитися гості: діти, вихователі сиротинця, тітки й дядьки у вишиванках, в гуцульських строях, довоєнних костюмах — цей людський рій гуде, підспівує Рудому, пританцьовує. Надійшов аптекар із синцем під оком і сулією спирту під правою рукою, лівою вів за собою синка. У нього був піднесений настрій. За ним, важко перебираючи ногами, сунула його дружина. Вона важила не менше центнера, в роті було повно золотих зубів, і ними вона висвічувала, посміхаючись до людей, що вітали її. Вона для кожного знаходила слово, по голівках гладила діточок, які підбігали до неї. Усі до неї зверталися «цьоця Хвіра». І поки аптекар спілкувався зі старостою-розпорядником весілля, цьоця Хвіра раз по раз зверталася до молодичок та дівчат і щось їм розповідала. Вона була найвідомішою місцевою повитухою й свахою.

Рудий, побачивши цю сімейку, заспівав їм вівата:

Два рабини з Палестини Хрумали цибулю,

Третій рабин голопузий Крутив собі дулю!

Три рабини з Палестини їли з салом кашу,

А четвертий голопузий Тріскав пісну квашу.

Народ вибухнув реготом, не втрималися й аптекар з дружиною. Крижень, стримуючи сміх, зиркнув на Рудого й показав йому кулака. Той чемно вклонився «пану полковнику» й продовжив забавляти народ.

…Тим часом молоді довго не поверталися із загсу; гості попідпирали паркан і навіть почали нудитися, незважаючи на старання Рудого. Зі школи вийшли голова з Хелен. Він продовжував щось розповідати. Його «поперзавсе» долинало й до Крижня. Полковник нарешті махнув рукою до Мирона