Читати книгу - "Привид"

Харрі припаркував авто. Озирнувся. З чорного неба вигулькнув сріблястий літак, вигулькнув нечутно, мов хижий птах. Світло його посадочних фар ковзнуло дахами будинків — і літак зник позаду нього, тягнучи за собою оглушливий шум, наче фату нареченої.

Харрі підійшов до парадних дверей, притулився обличчям до шибки і подзвонив. Трохи почекав. І знову подзвонив. Почекав хвилину.

А потім ударом ноги розбив скляну панель.

Просунувши в отвір руку, намацав клямку і відімкнув двері.

Переступивши через друзки скла, він, не зупиняючись, пішов до великої кімнати.

Перше, що його вразило, — це темрява, бо в кімнаті було надто темно навіть для неосвітленого приміщення. І він збагнув, що то — через запнуті штори. То були товсті світлоізолюючі штори, схожі на ті, які використовувалися у військовому таборі в регіоні Фіннмарк для захисту від сонця.

Друге, що його вразило, — це відчуття, що він не сам. А оскільки досвід підказував Харрі, що подібні відчуття майже завжди супроводжувалися істотними чуттєвими враженнями, він зосередився на цих враженнях і вгамував власну природну реакцію: пришвидшений пульс і бажання вибратися геть тим самим шляхом, яким і прийшов. Харрі прислухався, але все, що почув, — це цокання годинника, можливо, десь у сусідній кімнаті. Харрі принюхався. Різкий затхлий запах, але було щось іще, щось далеке, але знайоме. Він заплющив очі. Як правило, йому вдавалося побачити їх ще до того, як вони з’являлися. За довгі роки він виробив ефективний спосіб відганяти їх. Але зараз вони накинулися на нього, перш ніж він встигнув зачинити двері на засув. Привиди. Приміщення пахло так, як пахне місце злочину.

Він розплющив очі, і його на мить засліпило світло. Воно пронеслося долівкою великої кімнати. Потім почувся звук літака, а ще через мить кімната знову поринула в темряву. Але Харрі побачив його. І було вже неможливо стримувати пришвидшений пульс і бажання забратися геть.

То був «жук». Він висів у повітрі якраз перед його обличчям.

21

Обличчя являло собою криваве місиво.

Харрі увімкнув світло у великій кімнаті і став, дивлячись на мертвого чоловіка.

Його праве вухо було прибите гвіздками до паркетної підлоги, а в обличчі виднілися шість темних кривавих отворів. Йому не треба було шукати знаряддя вбивства: воно висіло перед ним на рівні його голови. На кінці вірьовки, перекинутої через брус, виднілася цеглина. А з тої цеглини стирчали шість закривавлених гвіздків.

Харрі сів навпочіпки і простягнув руку. Чоловік був холодний, і, незважаючи на тепло кімнати, мертвецьке заціпеніння вже настало. Те ж саме стосувалося й посмертної синюшності шкіри; поєднання сили тяжіння й відсутності кров’яного тиску дозволяло крові скупчуватися в найнижчих точках тіла і надавало внутрішнім сторонам рук червонувато-синього кольору. Харрі припустив, що цей чоловік був мертвий уже понад дванадцять годин. Біла напрасована сорочка задерлася, і з-під неї виднілася частина живота. Живіт ще не мав того зеленуватого відтінку, який свідчив, що труп починають пожирати бактерії, — цей бенкет зазвичай починався за дві доби і ширився вгору від живота.

Окрім сорочки, на чоловікові була послаблена краватка, чорні брюки з костюма і начищені черевики. «Наче він щойно прийшов з похорону або з роботи, де потрібен певний стиль вбрання», — подумав Харрі.

Він витягнув свій телефон і подумав, куди зателефонувати: чи то до оперативного відділу, чи то відразу до групи боротьби зі злочинністю. Натиснувши насамкінець номер оперативного відділу, він озирнувся. Жодного сліду проникнення зі зламом не було видно, не було видно й слідів боротьби. Окрім цеглини та трупа, більше не було аніяких речових доказів, і Харрі знав, що коли сюди прибудуть люди з відділу спецоперацій, то вони не знайдуть тут анічогісінько. Ні відбитків пальців, ні відбитків взуття, ні зразків ДНК. І детективам також поталанить не більше: жодного сусіда, який що-небудь бачив, жодної камери спостереження на сусідній заправці, яка записала б знайоме обличчя, жодної викривальної розмови по телефону загиблого. Нічого. Чекаючи відповіді на дзвінок, Харрі увійшов до кухні. Він інстинктивно ступав, виявляючи обережність, намагаючись нічого не зачепити. Його погляд упав на кухонний стіл, де стояла тарілка з недоїденими хлібом та ковбасою. На спинці стільця висів піджак, що співпадав з брюками на трупі. Харрі понишпорив у кишенях і видобув звідти чотириста крон, перепустку відвідувача, залізничний квиток та картку посвідчення працівника авіалінії. Торд Шульц. Обличчя з професійною посмішкою було схоже на тлінні рештки того обличчя, яке він бачив у великій кімнаті.

— Черговий слухає.

— У мене тут труп. За адресою…

В цю мить Харрі звернув увагу на перепустку відвідувача.

— Слухаю вас!

Щось у тій перепустці видалося йому знайомим.

— Алло!

Харрі взяв перепустку. У верхній її частині був напис ВІДДІЛОК ПОЛІЦІЇ ОСЛО. Під ним виднілося ТОРД ШУЛЬЦ і дата. Він був в управлінні поліції або у відділку два дні тому. І ось тепер Торд Шульц мертвий.

— Алло!

Харрі вимкнув телефон.

Сів.

І замислився.

Півтори години обшукував він будинок. Опісля витер скрізь, де міг залишити відбитки своїх пальців, і зняв з голови пластиковий пакет з еластичною стрічкою, який він начепив для того, щоби ніде не залишити бодай волосини зі своєї голови. Існувало встановлене правило, згідно з яким усі детективи та інші поліцейські, які потенційно могли побувати на місці злочину, мали реєструвати свої відбитки пальців та ДНК. Якби він залишив хоча б одну зачіпку, то поліція вже через п’ять хвилин знала б, що там побував Харрі Холе. Плодами його трудів стали три маленькі пакетики з кокаїном і чотири пляшки того, що, на його думку, було контрабандним спиртним. Окрім цього, все було так, як він і припускав: нічого.

Харрі зачинив двері, сів у машину і поїхав геть.

Отже, загиблий побував у відділку поліції Осло.

Чорт, чорт, чорт!

Добравшись до центру міста, він припаркувався і відкинувся на спинку, витріщившись у вітрове скло перед собою. А потім зателефонував Беаті.

— Привіт, Харрі.

— Маю два питання. Перше — чи не можеш ти надати мені послугу? Друге — я хочу дати тобі цілком анонімну наводку про те, що в цій справі з’явився ще один труп.

— Мені щойно повідомили.

— Значить, ти вже знаєш? — здивувався Харрі. — Цей спосіб називається «жук».

— Ти про що?

— Про цеглину з гвіздками.

— Яку цеглину?

Харрі глибоко вдихнув.

— А ти про що кажеш?

— Про Гойке Тошича.

— Хто це такий?

— Той тип, що напав на Олега.

— І?

— І його