Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Невже не можна передзвонити і сказати пару слів, щоб я не сходила з розуму від хвилювання? А може, він загубив телефон? Ця невідомість тільки підсилює переживання. Надіюсь, він не втрапив ні в яку халепу.

Через декілька хвилин висвітлюєься його номер і я поспіхом беру слухавку. На тому кінці проводу мої вуха пронизує дзвінкий жіночий голос, від якого серце завмирає:

- Добрий вечір, Анно. Це Ольга, - від цього імені по тілу проходить електричний розряд. Якого біса в неї телефон Влада?

- Що з ним? – різко запитую пропускаючи удар серця.

- Все гаразд, він спить, - вона робить невелику паузу, ще більше підсилюючи напругу. –  Гра закінчилась, дівчинко. Він отримав бажаний результат. Будінвест банкрут. Тепер вас нічого з ним не пов’язує.

Я завмираю від її слів…Ні. Одного разу я вже повірила в схожу маячню. Він не міг так вчинити.

- Я вам не вірю, - викрикую у слухавку і з силою тисну на червону кнопку.

В скронях здійнявся пульсуючий біль, у вухах почало шуміти. Здавалося, що це лише кошмар, від якого хотілося чим швидше прокинутися, але він продовжувався.

Не вірю, що це все заради помсти… Я не могла настільки в ньому помилитися.

Через декілька хвилин на телефон приходить повідомлення і я тремтячими пальцями знімаю блокування і відкриваю його. Те, що я бачу паралізує всі мої рухи.

Він. З нею. В ліжку.

От тобі і не вірю.

Мабуть, зараз я повинна кинути цей чортовий телефон об стіну, аби він розлетівся на тисячі дрібних уламків, розридатися і кричати від болю. Мабуть…Але я мовчки заклякла на місці, стискаючи в руці підтвердження слів Ольги, не взмозі поворухнутися.

В мене ніби відібрали всі емоції, залишивши безодню порожнечі.

Мені, мабуть, ніколи не зрозуміти, як так можна? Зізнаватися в коханні, а наступного дня зрадити, зникнути, ніби ніколи й не існував.

Це було надто жорстоко, піти ось так, без слів і пояснень. Хоча, що тут пояснювати? Він отримав бажане і вийшов з гри…залишивши мене одну.

Зараз я винила тільки себе. Сама пробачила, сама повірила знову, сама розплачуюсь. Урок я отримала хороший, хоча надто болючий.

Тепер, нарешті, запам’ятаю і назавжди викреслю Влада Соколовського зі свого життя.