Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Якого хріна! – сердиться Влад і вирішує відповісти.

– Так! Що? Коли це сталося? – його гнів змінюється здивуванням. – Добре, я тебе зрозумів.

Влад скидає дзвінок і хмуриться.

– Щось сталося? – я не витримую довгої паузи.

– Так. Телефонував мій знайомий і повідомив, що Реґіна намагалася накласти на себе руки.

– Ти серйозно? Не можу повірити, що така залізна леді як Реґіна здатна на таке.

– На жаль, так. Мабуть так сильно сидіти не хоче, що готова на все.

– І як вона зараз?

– У лікарні, під охороною, начебто її життю нічого не загрожує. От же дурепа! – психує Влад.

Я перелажу назад на своє місце і поправляю одяг.

– Ще він сказав, що вона дуже просить мене приїхати. Хоче про щось терміново поговорити.

– Ти поїдеш? – не можу сказати, що буду рада цьому, але й заборонити не маю права.

– Не бачу в цьому сенсу.

– А раптом там щось важливе? Що, якщо її замучила совість і вона хоче зізнатися у вбивстві Марти.

– Не знаю. Навряд чи.

– А що, їй втрачати вже нічого, можливо, хоче полегшити свою совість наостанок.

Влад довго над чимось розмірковує.

– Якщо ти проти, то я не поїду, – він дивиться мені в очі і чекає на відповідь.

– Я не проти, поїдь до неї. Цікаво, що вона ще придумала.

– Я зателефоную тобі ввечері, – він цілує мене на прощання і я залишаю авто.

***

Влад приїжджає в лікарню, де лежить Реґіна. Дізнавшись у реєстратурі номер палати, піднімається нагору.

Біля палати стоять два поліцейських. Він показує їм свої документи.

– Вас мали попередити про мій візит, – звертається він до охорони.

– Так, нам повідомили. Проходьте.

Влад заходить у палату і зупиняється на порозі. Реґіна лежить на ліжку, а поруч із нею стоїть крапельниця. Інша її рука прикута наручником до ліжка. Вона помічає його і намагається посміхнутися.

– Ти все ж таки прийшов.

– Як бачиш. Отже, я слухаю тебе. Мені сказали, у тебе до мене важлива розмова.

– Так. Розумію, що це нерозумно, але я хочу попросити вибачення за все. Мені так соромно, адже я усвідомила, що накоїла через свої дурні ревнощі. Звісно, Марту вже не повернеш, але я щиро каюся в тому, що накоїла, і сподіваюся на твоє прощення, – вона лежить зі страждальним виразом обличчя, намагаючись викликати до себе жалість.

– Ти вбила двох людей, і мало не вбила Лану. Ти вважаєш, що, попросивши прощення, ти перекриєш те, що трапилося, – Влад думає про те, що, напевно, даремно приїхав.

– Будь до мене поблажливим. Ти думаєш, легко все життя борсатися, боротися за своє існування в цьому світі, за місце під сонцем. Коли в цьому житті нікому не потрібен, ні своїм батькам, ні коханому чоловікові, нікому! – вона кривиться, намагаючись вичавити з себе сльозу.

– Реґіно, я... – починає свою промову Влад, але вона його перебиває.

– Почекай, дай закінчити. Я закохалася в тебе давно. Ще коли ми вчилися з Мартою разом, і ви тільки почали зустрічатися. Не хотіла лізти у ваші стосунки, тому мовчала про свої почуття. Але моє кохання до тебе виявилося шаленим. Я не могла бачити, які ви були щасливі, і мріяла бути на місці Марти.

– Маячня якась, – Влад втомлено стискає перенісся пальцями.

– Це не маячня! Це мої почуття до тебе! – вигукує Реґіна.

– Досить, – уже роздратовано відповідає він, – про кохання своє заливати. Ти нікого не кохаєш, окрім себе. А мене ти хотіла отримати з примхи. Що б ти зараз не казала, як би не тиснула на жалість, але тобі все одно доведеться відповісти за все, що ти зробила.

Влад помічає, як Реґіна моментально змінилася в обличчі.

– Не думай, що будеш щасливий зі своєю шльондрою. Не буде тобі щастя, ти мене зрозумів?! Не тобі, не їй. Запам'ятай мої слова. Я вас і звідти дістану, – шипить вона.

Влад вирішує, що досить слухати цю маячню і взагалі він даремно сюди приїхав. Тільки згаяв час. Тому він розвертається і виходить із палати.

Реґіна продовжує кричати йому вслід якісь образи та погрози, але Влад їх уже не чує.