Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Статуя (хитає головою). Мені совість моя не дозволить порадити кому-небудь з моїх друзів свідомо приректи себе на нудьгу й неприємності.

Диявол. Авжеж, що ні! А чи певні ви, що йому там було б неприємно? Звичайно, вам краще знати. Ви самі випроводили його сюди, і ми покладали на нього найблискучіші надії. Його почуття найбільш до вподоби були найкращим з моїх людей. Ви пам’ятаєте, як він співав? (Починає співати в ніс, як оперовий баритон, з вібрацією й вживаючи французьку манеру співу). Vіvаn lе femmine! Viva il buоn vino![12]

Статуя (підхоплює мотив своїм тенором, октавою вище). Sostegno e gloria D’umanita[13]...

Диявол. Так, так. Ну, а тепер він ніколи для нас не співає.

Дон Жуан. І ви жалкуєте за цим? Усе пекло кишить аматорами музики: музика — це горілка для проклятих у пеклі. Невже жодній душі не дозволено бути тверезій?

Диявол. Ви насмілюєтесь знущатись з найблагороднішого з мистецтв!

Дон Жуан (з холодною огидою). Ви говорите, як істерична жінка, що мліє перед скрипалем.

Диявол. Я не гніваюсь. Я просто шкодую вас. У вас немає душі, і ви самі не розумієте, що ви втрачаєте. А ви, сеньйоре командор — природній музика. Як чудово ви співаєте! Моцарт був би захоплений, коли б він був ще тут; але він занудьгував у пеклі й пішов на небо. Цікаво, що ці розумні люди, які, здається, народились, щоб бути в нас популярними, несподівано виявляють себе зовсім нездатними до цього, як, наприклад, Дон Жуан!

Дон Жуан. Мені справді шкода, що я такий негодящий для суспільства.

Диявол. Не думайте, що ми не цінуємо вашого розуму. Ми цінуємо. Але я дивлюсь на все з вашого погляду. Ви до нас ніяк не можете пристосуватись. Це місце вам не підходить. Річ у тому, що у вас немає — я не хочу сказати серця, нам відомо, що під цим вашим удаваним цинізмом б’ється гаряче серце, — але...

Дон Жуан (скривившись). Не треба, будь ласка, не треба!..

Диявол (сердито). Але ви позбавлені властивости зазнавати втіх та радощів. Чи задовольняє це вас?

Дон Жуан. Це до деякої міри краща форма лицемірства, ніж інші. Але дозвольте мені, як завжди, дати навтікача.

Диявол. Чому б вам не знайти притулку на небі? Це для вас найкраще місце. (До Анни). Будь ласка, сеньйоро, чи не могли б ви переконати його заради його власної користи змінити умови життя й оточення?

Анна. Та хіба ж досить одного його бажання, щоб потрапити на небо?

Диявол. А що могло б стати йому на перешкоді?

Анна Хіба кожний... скажімо, я могла б, коли б схотіла, потрапити на небо?

Диявол (трошечки роздратований). Звичайно, якщо вам це до смаку.

Анна. Але чому ж тоді не всі йдуть на небо?

Статуя (усміхнувшись). Я можу це тобі пояснити, моя люба. Тому що небо — це найнудніше місце у всій світобудові. Ось чому!

Диявол. Його ясновельможність командор висловив це з чисто військовою одвертістю й прямотою. Увесь лад життя на небі — нестерпний. Є чутки, ніби мене звідти вигнали, але насправді ніщо не могло примусить мене там залишитись. Я просто покинув небо й влаштував це місце.

Статуя. Це мене не дивує. Ніхто не міг би витримоти вічности на небі.

Диявол. О, ні. Декому це місце личить. Будьмо справедливі, командоре: це питання темпераменту. Мене англійський темперамент не захоплює, — не розумію я його й не буду запевняти, що хотів би зрозуміти. Але у кожного свій смак: є такі, що їм це до вподоби. На мою думку, і Дон Жуанові це було б до вподоби.

Дон Жуан. Але, пробачте за відвертість, чи могли б ви, якщо схотіли б, повернутись на небо, чи, може, вам сказали б — зась!?

Диявол. Вернутися туди? Та я там часто буваю. Чи читали ви коли-небудь книжку Йова? Чи можете ви послатися на якийсь канонічний авторитет, щоб ствердити, що між нашою сферою й сферою неба існує певна перегорода?

Анна. Але безперечно, що між ними є прірва.

Диявол. Люба пані, не слід притчу розуміти дослівно. Під прірвою розуміється різниця між ангельським і диявольським темпераментами. Чи може бути прірва ще глибша? Пригадайте те, що ви бачили на землі. Немає жодної реальної прірви між кабінетом філософа й ареною для бою з биками, але, незважаючи на те, тореадор не йде в кабінет філософа. Чи були ви коли-небудь у країні, де я маю найбільше наслідувачів — у Англії? Там у них є великі іподроми, а також і концертні зали, де вони виконують класичні твори друга його ясновельможности — Моцарта. Ті, що звичайно ходять на перегони, могли б, якби схотіли, замість цього піти на класичний концерт. Жодний закон цього не забороняє, бо англійці ніколи не будуть рабами: вони вільні робити все, звичайно, те, що їм дозволяє уряд і громадська думка. Адже класичний концерт, звичайно, вважають за щось вище, культурніше, поетичніше, інтелектуальніше, ніж перегони. А чи спортсмен покине свій спорт і побіжить до концертної зали? Звичайно, ні. Він страждав би там, терпів би всі ті муки, що їх терпів командор на небі. Ось та велика прірва, що про неї говорить притча. Через фізичну прірву можна б було перескочити, або я, у крайньому разі, сам спорудив би через неї міст (на землі є безліч таких чортячих мостів). Але прірва між смаками — непрохідна й вічна. І тільки ця прірва й розділяє моїх тутешніх друзів від тих, що їх із злісною іронією звуть блаженними.

Анна. Я негайно ж іду на небо!

Статуя. Моя дитино, дозволь мені тебе перш застерегти. Дозволь мені доповнити порівняння, що подав мій друг Люцифер, — його слова про класичний концерт. На кожному концерті в Англії можна зустріти великі юрми стомлених людей; вони там не тому, що справді люблять класичну музиху, а тому, що їм здається, ніби вони її люблять. Отож, так само стоїть справа й на небі. Безліч людей сидить там у вінці й славі не тому, що це дає їм щастя; вони вважають, що їхнє становище вимагає цього від них. І майже всі вони — англійці!

Диявол. Так. Південці не витримують цього й переходять на мій бік так само, як