Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Отже, це йому дійсно потрібно для чогось. Від мене щось потрібно. Добровільно віддане. Моє світло? Знати б ще, що це означає.

Та дізнатися, що й навіщо, я зможу, тільки погодившись провести з ним ще одну ніч. Минулого разу мені було навіть дуже добре і затишно, доки я не прокинулася і не злякалася його присутності. І безпечно.

Я б не відмовилася відчути це знову.

У кімнаті принца я можу не боятися нікого іншого. Він захистив мене. Був обережний та ніжний. І просить насправді так небагато. Не наказує.

Чи зможу я?

Не спробую – не дізнаюся.

І може Адлар має рацію? Може після цієї ночі я дійсно стану ще трохи хоробрішою?

− Я ляжу в сукні, − вимовляю тихо, не вірячи до кінця в те, що дійсно говорю це.

– Якщо тобі так спокійніше, – задоволено посміхається принц. І несподівано, підхопивши однією рукою мене під коліна, а другою продовжуючи притримувати за спину, одним плавним рухом піднімається разом зі мною з крісла.

І несе прямо до того самого ліжка.