Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Моя Капризуля, Олена Арматіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя Капризуля" автора Олена Арматіна. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 69
Перейти на сторінку:
31

Ліам Баррога

 

Я стояв на балконі однієї з найвищих веж свого замку. Стояв, підставивши вітру своє поцятковане моторошними малюнками обличчя. Я й сам уже не пам'ятаю, в який саме момент наявність цих візерунків стала приносити мені задоволення. Те, як здригалися мої співрозмовники, або широко розкривали від подиву, а то й жаху очі, тішило моє самолюбство.

Саме такі реакції я зчитував і сьогодні на обличчях одинадцяти володарів, які прибули на мій поклик. Троє з них уже зустрічалися зі мною раніше, і все ж і вони реагували на мою зовнішність не так вже й спокійно. У посланнях, надісланих до них моїми гінцями, я вже стисло виклав суть справи - і те, що місце Деніела Огго було узурповане його братом-близнюком, і те, що перша землянка, яка народила маленького ісідіанця, запросила моєї допомоги.

Як виявилося, деякі з повелителів уже мали справу з Демісоном Огго, і були, м'яко кажучи, неприємно вражені його методами ведення переговорів. Вони, до речі, першими підтвердили те, що Демісон і Деніел - це абсолютно різні люди. Як справедливо зауважив один із них, якби Демісон захопив місце ватажка землян відкрито і визнав би це привселюдно, ніхто ніяких претензій йому не висунув би - хіба мало, що діється в сусідній державі.

Але водночас усі визнали, що з першою дитиною землян, яка народилася на Ісіді, слід чинити за законами Ісіди. А отже, Великому Турніру бути. І саме той, хто на цьому турнірі переможе, і відповідатиме за долю маленького землянина.

- Шкода хлопця, - зауважив літній володар невеликих земель на околиці світу. - Зростай він при батькові, зміг би стати вождем землян.

- За його права може заступитися опікун, - відгукнувся один із братів-близнюків Креззо Домітор, який, як мені вже було відомо, був одружений на землянці, - і викликати на бій самозванця. Саме так ми з братом і зробимо, якщо виграємо Турнір.

- Згоден, - підтримав його не менш неперевершений представник Ісіди - Солус Вір. - Вважаю, буде справедливим зберегти трон для хлопчиська.

Я в обговорення не встрявав - але уважно слухав, придивлявся, навіть - принюхувався. Кожен із тих, хто перебував у цій кімнаті, міг незабаром стати моїм суперником. І нехай при цьому моєму життю ніщо не загрожувало - для мене було життєво важливо перемогти кожного, з ким зустрінуся на рингу.

Я ретельно готувався до цього Турніру - життя в нетрях зорельота навчило мене, що не варто пускати справу на самоплив. Мало того, що я ретельно вивчив правила проведення Турніру і місцеві звичаї, я навів довідки про кожного з повелителів. Один умів метати блискавки, інші - легко приборкували диких ігозаврів.  А дехто - навіть дракона.  Хтось був на «ти» із силами природи, а хтось сам умів просочуватися крізь пальці, немов пісок... Але ніхто з них не вмів перетворюватися на дракона.

- Хто був Вашим батьком, Ліаме? Я непогано знав попереднього вождя самандарців.  І, наскільки я знаю, у нього не було синів, - несподівано мені поставив запитання один із повелителів, ліниво потягуючи солодке вино. Офіційна частина нашої зустрічі явно добігла кінця - настав час знайомитися ближче і налагоджувати дипломатичні мости.

- Влада в самандарців завжди передавалася найсильнішому, а не за правом крові, - одразу ж підхопив цю тему інший володар. - І все ж, мені теж цікаво - звідки ви родом? Я ніколи не чув, щоб хтось із чистокровних самандарців міг перетворюватися на дракона. Ви ж це вмієте? Це не пусті плітки?

Я знав, що таємниця моєї появи хвилює багатьох. Ще б пак - лише рік тому самандарців вважали лютими воїнами, що цураються будь-яких проявів цивілізації. І тут раптом - чудове місто посеред пустелі й таємничий вождь - чи то людина, чи то дракон.

Я не збирався все життя приховувати своє походження. Ба більше, поряд із мрією про Капризулю, я бажав заявити цьому світові, що земляни гідні його не менше за самих аборигенів. І те, що брати Огго не змогли довести це, означає лише те, що вони слабкіші, ніж, наприклад, простий мутант, який виріс серед уламків зорельота.

- Будь-яка людина в цьому місті підтвердить, що право бути вождем я здобув у чесному поєдинку, - спокійно відповів я. Я був готовий до подібної розмови, готувався до неї, і все ж... у глибині душі хвилювався. - А хто був моїм батьком - я не знаю. Як не знають своїх батьків і багато хто із землян, яких прихистив цей благословенний світ Ісіди.

Я не лукавив. Я не знав, хто був моїм батьком. Але не тому, що про мене забули в дитинстві, або підкинули, а тому що... я був такою самою дитиною з пробірки, як і батьки Капрісуель або братів Огго. От тільки медичні світила землян на якомусь етапі раптом вирішили, що я - невдалий екземпляр. Або, як нас презирливо називали «чисті» - мутант, і відправили з чистих відсіків на вірну смерть. Так, як робили це з кожним новонародженим, хто не відповідав їхнім стандартам.

Багато таких дітей гинули, я ж - вижив, пройшов усі кола пекла, загартувався серед покидьків людства і навіть зміг зібрати вірну мені команду. І ось я тут, на Ісіді, живу в стінах власного міста і запросто спілкуюся з тими, на чиїх плечах тримається цивілізація Ісіди.

Незручне мовчання перервав смішок одного з братів Доміторів - одного з наймолодших чоловіків у цьому залі...

- Але ж я виграв парі, - ляснув брюнет Найвен свого брата по плечу, потім стукнув кулаком у бік Солус Віру - володареві, не багато, не мало - драконів. - Хоч якою божевільною була моя версія, але я правий, він - землянин.    

Потім майже граціозно піднявся на ноги і попрямував до мене. Я кілька секунд дивився на те, як він наближається, потім піднявся йому назустріч. Чорт знає, що він задумав, але потрібно бути готовим до будь-якої реакції. Я і був готовий, але тільки не до того, що сталося наступної секунди.

Він ляснув мене долонею по плечу так само, як перед тим ляснув брата, і слідом простягнув руку для рукостискання:

- Я буду невдячним, якщо не запропоную свою дружбу й підтримку тому, хто допоміг мені виграти парі й стати багатшим на... чотири літаючі острови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 60 61 62 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя Капризуля, Олена Арматіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя Капризуля, Олена Арматіна"