Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Мілана нічого не відповіла, не заперечила. Вона зрозуміла, що Іван правий. Поки вони сильні духом, ці монстри нічого не можуть зробити. Навпаки Аринка, Костя та все, що навколо відбувається наче намагається зламати дітей. І як тільки ліс це зробить – прощавай!

Іван впевнено схопив лук та стріли, махнув рукою дітям та пішов в ту сторону, де Мілана показала на прохід в стіні дерев. Саме той прохід вів до велетня. Якщо Мілана, будучи один на один з Аринкою, вистояла, то і Іван зможе. Чим більше діти будуть чинити опір, чим більше показувати на свою безстрашність – тим менше шансів у цих дивних монстрів буде поневолити їх.

Хлопець обійшов дерево, пройшов кущі та вийшов до вказаного місця. Майже одразу він побачив тунель що прикривали колючі кущики. Зупинився та глянув в сторону дитячого майданчику. Друзі спиною до дерева, відходили від криниці. Він був впевнений, що тепер всі погляди будуть прикуті тільки до цього місця. «Нічого страшного, чим швидше ми звикнемо до небезпеки, тим буде складніше нас зламати» - впевнено подумав Іван та випрямив спину. Луком відтягнув гілку та зробив крок всередину. Туди, де не проникало сонце, туди, де ліс правив цим світом. Там був велетень-дуб, і з кожним кроком Іван розумів – що саме цей велетень – ключ до загадки, яку їм задали.