Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Вчитель жбурляє мені м’ячик у руки, вивчаючи мою реакцію на його слова. Я геть не розумію, що відбувається і чому ситуація настільки погана, що сенсей відокремлює мене від решти команди. В його очах я бачу якийсь незрозумілий для себе смуток, але ж це не може статися через якусь там сварку? Ми й до цього не дуже ладнали між собою, що в цьому такого?

— Я не розумію про що йдеться, — зітхаю я, роздивляючись м’ячик з усіх сторін.

Що це за важливий вибір? Він знову хоче запропонувати покинути сьому команду як тоді на полі?

— Мені це відомо, — усміхається Какаші, схрещуючи руки на грудях, — адже ти єдина, хто не помічає, що відбувається насправді. Хлопці не байдужі до тебе, і я б не казав нічого подібного, якби це не завадило вашій команді на цьому етапі.

Знову все повторюється! Я гадала, що сенсей єдиний, кому байдуже на всі ці балачки! Він спостерігав за всім від самого початку й каже мені щось подібне, наче дійсно вірить пліткам?

— Все не так, вчителю, — з сумом відповідаю я, — я вже втомилася доводити протилежне!

Якщо навіть Какаші каже про це, напевно, всі інші мають таку саму думку. Скільки ж потрібно часу й нервів, аби виправити це? Якщо хлопці привабливі, жодна дівчина не зможе встояти й неодмінно закохається в них? Так усі вважають, еге ж?

— Сакуро, я не з тих людей, які пліткують, або зацікавлені у ваших відносинах. Я говорю те, що бачу. Мені все одно, якщо бути відвертим, проте, коли ви нарешті зрозумієте все й самі — буде пізно. Це лише питання часу, коли хтось з вас почне керуватися власними бажаннями. Я говорю це, аби ти була тією, хто зробить свій вибір першою. Це дуже велика відповідальність, адже не існує єдиного вірного шляху. Як ти вже розумієш, я намагався перевірити те, кому з них ти віддаєш перевагу, але поки що ти мислиш тверезо і це мене тішить. Коли ви всі припините керуватися розумом, наша місія буде провалена. Ми об’єдналися в альянс з іншими не заради перемоги в конкурсі, а заради більш вагомої цілі! Якщо всі команди припинять свою участь — переможуть наші суперники. Звісно, Кетсукі за декілька місяців випуститься з Конохи, і на цьому все скінчиться, однак вона може вступити до закладу Джираї, що є неприпустимим! Булінг, залякування та маніпуляції… все те, з чим не впоралася Цунаде, потрапить туди, де цьому немає місця! Ти розумієш про що я?

— Так, — відповідаю я, опускаючи очі. — Я маю тримати хлопців на дружній відстані, не дозволяючи перетинати кордони.

Вчитель сміється, наче я геть не розумію його слів. Чому все має бути настільки складно? Після того як я потрапила до сьомої команди, кожен день стає ще більшим випробуванням, ніж попередній. Таке враження, наче хтось намагається виснажити мене й змусити здатися! Ідеали Джираї, пафосні промови Какаші про дружбу — це все лише пусті балачки! Ніхто з них, здається, не вірить в те, що каже! Я мала стати другом для Саске та Наруто, а тепер мушу триматися якомога далі від них? Що це за маячня?

— Ні, — усміхається сенсей. — Вони перетинатимуть кордони, і ти не ладна контролювати це, адже в тебе немає потрібного досвіду. Ти маєш зробити свій вибір. Плити за течію та намагатися контролювати її — неможливо. Ти мусиш самостійно обрати в якому напрямку рухатися й до якого берега дійти, а отже ти маєш обрати свій власний курс! Обміркуй все як слід, Сакуро. Ніхто не вимагає від тебе негайного рішення, але ти мусиш розуміти й прийняти будь-які наслідки свого вибору, навіть якщо вони зруйнують все.

Вчитель залишає мене на одинці з думками, прямуючи до кафетерію, де на нього чекають інші викладачі. Я не до кінця розумію, яких саме дій від мене вимагають й кручу м’ячик у руці. Вочевидь Какаші натякає, щоб я знову прийняла вибір на користь його та їхньої місії. Це має бути остаточно й без вагань. Обрати одного з хлопців — вибір самогубці, або божевільної людини. Саске з його когортою фанаток на чолі з Кетсукі, чи Наруто з по вуха закоханою в нього Хінатою. Сміх та й годі! Я не маю почуттів до друзів, але вчитель дійсно не з тих, хто казав би такі нісенітниці просто так. Якщо він вважає, що хлопці перетинають межі — так воно і є. Мені треба бути дуже уважною. Плити за течією справді не вихід, бо я неодноразово намагалася брати під контроль бурхливі хвилі, які ледве не потягнули мене на дно. Я надто невпевнена в собі, аби чинити належний опір. Все нове змушує мене втрачати здоровий глузд та реагувати на ситуацію надто емоційно. Та коли тебе змушують дивитися на світ через призму власних поглядів й приймати чудернацькі рішення, які ти геть не розумієш — це змушує відчувати порожнечу. Я підкидаю м’ячик, спостерігаючи як він злітає догори, а потім швидко летить мені в руку.

— До біса, — шепочу я, повертаючись до котеджу, аби з головою зануритися в підготовку до іспиту.