Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Дроворуб

Я втомлено потер очі й покрутив головою, розминаючись. Мені вже давно потрібно було бути на весіллі у Ліди і Славіка, але їхати туди зовсім не кортіло. Річ зовсім не в тому, що я втомився і останній тиждень виявився до біса напруженим, а в тому, що мені не хотілося свята.

Для цього вечора ідеально підійшла б лише одна людина.

- Добрий вечір, Костянтине Веніаміновичу.

У дверях з'явилася схвильована Аліна. Дивно, я думав, що в офісі нікого вже немає.

- Вибачте, що турбую, але я хотіла у вас запитати. Чи поїдете ви на весілля? Я вже півгодини не можу викликати таксі...

Дівчина дивилася на мене з такою надією, що інший би вже приміряв лицарські обладунки, але не я.

- Хвилин за десять буду виїжджати. Можу підвести.

Зрештою, цю ідеальну людину мені необхідно викрасти саме звідти. Тож підвезти Аліну не проблема. Дівчина продовжувала м'ятися на порозі.

- Щось іще?

- Ні! Так. Можна мені вас тут почекати?

Я махнув рукою, і Аліна втекла на диван, який стояв біля столу Елі. Дівчина втупилася в телефон, і я забув про її присутність, доробляючи останні завдання на сьогодні. Це зайняло трохи більше часу, ніж я думав спочатку, але Аліна і слова не промовила.

Заговорила дівчина тільки в салоні авто:

- Знаєте, а я обожнюю нічне місто. Коли їдеш ось так: за вікном вогні і галасливі вулиці, а в машині затишно і тихо грає радіо...

Якщо чесно я думав зовсім не про місто і не про ввічливе підтримання бесіди. Сьогодні День Святого Валентина, а у внутрішній кишені піджака лежить маленька валентинка і невеличка оксамитова коробочка для однієї кароокої. Пора позначити наші стосунки і антураж свята чудовий. Якби ще не це весілля і я зміг би влаштувати все, як сам бажав...

- Костянтине Веніаміновичу!

Чиясь рука лягла на моє стегно і я згадав про попутницю.

- Я кликала вас, - пояснила вона, прибираючи руку.

- Замислився.

- Про що? - кокетливо поцікавилася дівчина, даруючи мені сліпучу посмішку. Яскраво червона помада змушувала погляд затримуватися на губах, але не більше того.

Цілувати Аліну я не збирався і на ці дешеві провокації вестися теж.

- Давайте помовчимо. Погода сніжна, дорога слизька. Ви ж хочете доїхати в цілості й неушкодженості? Я ось дуже хочу.

Швидким жестом, я додав гучності радіо і зосередився на дорозі.

Не потрібно було брати з собою Аліну.

Ця ж думка повторно відвідала мене, коли дівчина ледь не впала на сходах ресторану. Довелося запропонувати їй свій лікоть.

Судячи з того, якими поглядами нас проводили співробітниці бухгалтерії, я щойно дуже сильно проштрафився. Потрібно терміново знайти кароочку і тікати з цього дурдому.

А завтра я сподіваюся, що всі ці плітки не матимуть значення для Елі. Головне, щоб сьогодні вона сказала мені «так». Я мрійливо посміхнувся, уявляючи свою колючу ніжність у цей момент, що зовсім не помітив, що так і зайшов у хол з Аліною.

Ліда перша підійшла до мене на зустріч.

- Костянтин Веніамінович, - прошипіла вона невдоволено, але далі їй сказати не дали.

Аліна зробила крок уперед, обійняла наречену і стала її вітати, а потім простягнула подарунковий пакет і голосно сказала:

- А це від нас!

Занадто голосно і несподівано. Я просто не встиг зреагувати, а ось Еля встигла.

Вона в мене взагалі дуже кмітлива.

Еля

- А це від нас!

Одна фраза, і весь мій світ завалився. Що я там собі придумала? Дурна! Знову напнула рожеві окуляри на ніс. Нічому мене життя не вчить. Так мені й треба. Коліна підігнулися, але мій партнер встиг підтримати. Не думала, що буду так рада Міші й не вріжу йому в ніс, коли він так нахабно стискатиме мою талію, притягуючи до себе.

- Ти хотів потанцювати? Ходімо!

Я буквально протягнула перші кілька метрів свідка. Він, вочевидь, не повірив своєму щастю. Цілий вечір запрошував і отримував відмову, а тут я сама...

Начхати!

Мені потрібен перепочинок. І не вздумай плакати, Елю! Зосередившись на простих завданнях, я намагалася зберегти хоча б обличчя. Завтра весь офіс буде перемивати мені кістки, і тільки від мене залежить, що буду говорити.

«Елька вчора запалила і відхопила собі свідка» або “бачили, як Аліна відбила в Елі боса”?

Перший варіант кращий, і я підняла обличчя і посміхнулася чоловікові. Адже він цілком пристойний: приємна зовнішність, непогана посада. Здається, Ліда говорила, що в нього своя нотаріальна практика. Перспективний хлопець...

Як же хочеться на все плюнути і втекти!

Але я не Попелюшка, принца в мене немає, феї тим паче, а годинник ще й не думає бити північ.

Усе проти мене!

- Дозволите?

Дроворуб запитував лише для вигляду. Плечем він миттєво відтіснив Михайла і спритно перехопив мене. Я й пискнути не встигла.

- Елю, ми дорослі люди і ти маєш розуміти ...

- Звичайно, - тут же погодилася я. - Не переймайтеся, Костянтине Веніаміновичу, я все розумію. Ми не говорили, що наш секс без зобов'язань передбачає в собі монополію.

- Монополію? - бос здивовано заломив брову, немов не розуміючи, про що йдеться. Я ледь стрималася, щоб каблуком не пришпилити його ногу до підлоги.

- У нас вільні стосунки.

Я зібрала останні сили на те, щоб вимовити цю фразу твердо і впевнено. Тільки б не показати цьому ловеласу, що він зробив зі мною. Аби він не дізнався, наскільки я тепер залежна від нього.

Костя збився з кроку і зупинився:

- Ти зараз серйозно? - чоловік подивився мені за спину і кивнув, імовірно, у бік Михайла.

Я не оберталася, просто не могла. Якраз за спиною боса стояла Аліна і приймала захоплені привітання від подруг. Вона посміхалася, крутячи в руках келих.

- Серйозніше вже нікуди, - усміхнулася я, спостерігаючи, як мені відсалютували шампанським.

Що ж, молодець дівчинка, свого не упустить. Сказала «бос мій - руки геть від нього» і домоглася наміченого.