Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Італійські черевики 📚 - Українською

Читати книгу - "Італійські черевики"

427
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Італійські черевики" автора Хеннінг Манкелль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 74
Перейти на сторінку:
Люндмана, куди вона поділась?

— От, власне. Куди вона поділась? Хто відвіз її на материк?

— Ти. Тиждень тому. Більше ніхто не знає, що вона досі тут.

Я починав розуміти, що Луїз говорила всерйоз. Гаррієт помре тут, а ми влаштуємо похорон. Невже нам справді це вдасться? Того вечора ми більше про це не говорили. Мені погано спалося тієї ночі. Врешті я почав вірити у реальність того, про що казала Луїз.

Через два дні під час обіду Луїз різко відклала свою виделку.

— Вогнище, — промовила вона. — Я знаю, як нам розпалити вогнище так, щоб ні в кого не виникло запитань.

Я вислухав її пропозицію. Спершу я протестував, та потім зрозумів, що це чудова ідея.

Місяць зник. Зробилось так темно, що хоч в око стрель. Останні яхти того літа пливли за вітром до своїх причалів. Військово-морські сили проводили маневри на півдні архіпелагу. Вряди-годи до нас долинала ударна хвиля віддалених гарматних пострілів. Гаррієт спала вже майже цілими днями. Ми по черзі сиділи коло неї. Упродовж навчання я підпрацьовував, чергуючи при хворих уночі. Я й досі пам’ятаю, як на моїх очах вперше померла людина, біля якої я чергував. Це сталось без жодного руху чи шелесту. Той великий стрибок був безмежно малим. За нікчемно малу одиницю часу жива людина перейшла до мертвих.

Я пригадую, що думав тоді: цієї мертвої людини насправді ніколи не існувало. Смерть знищує все, що колись жило. Смерть не залишає ніяких слідів, окрім того, що мені завжди так тяжко давалось. Любов, почуття. Я втік від Гаррієт, бо вона стала мені надто близькою. А тепер вона вже помирає.

Упродовж останніх днів життя Гаррієт Луїз часто сумувала. А я ж відчував дедалі більший страх перед тим, що сам наближаюсь до моменту, який переживала Гаррієт. Я боявся майбутнього приниження і сподівався, що моя смерть буде легкою і не прикує мене до ліжка, так що не доведеться чекати переправи на той берег.

Гаррієт померла на світанку, відразу після шостої, 22 серпня. Ніч була неспокійна, знеболювальні, здавалось, не допомагали. Я саме варив каву, коли Луїз зайшла до кухні. Вона стала коло мене й зачекала, доки я порахую до сімнадцяти.

— Мама померла.

Ми пішли до кімнати, де лежала Гаррієт. Я помацав пульс і послухав серце стетоскопом. Вона справді померла. Ми сіли біля ліжка. Луїз тихо, майже безгучно плакала. А я відчував лише до болю егоїстичне полегшення від того, що це не я лежав мертвий на ліжку.

Ми просиділи мовчки з десять хвилин. Я ще раз послухав серце, та воно не билось. Тоді я накрив обличчя Гаррієт одним із вишитих бабусею рушників. Ми випили ще теплої кави. О сьомій я зателефонував до берегової служби. Слухавку підняв Ганс Люндман.

— Дякую за той вечір. Я мав би тобі подзвонити.

— І я дякую.

— Як справи в твоєї дочки?

— Все добре.

— А в Гаррієт?

— Вона поїхала.

— Андрея не вилазить зі своїх гарних блакитних черевичків. Можеш переказати це Луїз.

— Перекажу. Я телефоную, бо збираюся сьогодні спалити купу сміття, тож хтось може подумати, що в мене пожежа, і повідомити тебе.

— Посуха цього року вже скінчилась.

— Хтось може вирішити, що горить мій будинок.

— Добре, що ти попередив.

Я вийшов на подвір’я. Вітру не було. Небо вкривали хмари. Я спустився до повітки для човнів і витяг брезент, підготовлений для савана. Він просяк дьогтем. Я розстелив його на землі. Луїз одягла Гаррієт у красиву сукню, яку надягала на свято. Вона зачесала її й намалювала губи помадою. Луїз і досі плакала, безгучно, як і раніше. Якийсь час ми стояли обнявшись.

— Мені бракуватиме її, — сказала Луїз. — Я дуже сердилась на неї багато років. А тепер бачу, що вона відкрила в мені отвір. І скільки я житиму, він не закриватиметься, а віятиме смутком.

Я востаннє послухав серце Гаррієт. Її шкіра вже почала набувати характерного для мерців жовтого кольору.

Ми почекали ще годину. Опісля винесли її й замотали в брезент. Я підготував вогнище, — ми мали віддати йому її тіло, — виставивши одну із запасних каністр бензину. Ми поклали її в мій старий човен. Я покропив тіло і корпус човна бензином.

— Нам краще відійти вбік, — сказав я. — Бензин сильно спалахне. Вогонь може зачепити, якщо стояти надто близько.

Ми відступили назад. Я дивився на Луїз. Вона більше не плакала, а лише кивала. Я запалив невеликий просякнутий дьогтем клапоть і кинув його на човен.

Із тріском спалахнув вогонь. Просякнутий дьогтем брезент шипів і тріщав. Луїз схопила мене за руку. Нарешті мій старий човен став у пригоді. У ньому я відіслав Гаррієт у той інший світ, у який ні я, ні вона не вірили, але в глибині душі сподівалися, що він існує.

Поки вогонь горів, я спустився до повітки для човнів, витяг стару пилку для металу і почав розрізати нею ходунці. Через якийсь час я зрозумів, що пилка ні на що не придатна. Я поклав ходунці в плоскодонку, а разом з ними два камені на ланцюгах. Я поплив до північного мису і там скинув ходунці з ланцюгами та грузилом у воду. Поблизу не було видно ні човна на якорі, ні рибалок. Ніщо не могло зачепитися за ходунці й витягти їх на поверхню.

Дим здіймався високо вгору. Я повертався, веслуючи, і думав про те, що невдовзі припливе Янсон. Луїз сиділа навпочіпки і дивилась, як горить човен.

— Жаль, що я не вмію грати на якомусь музичному інструменті, — сказала вона. — Знаєш, що найбільше любила слухати мама?

— Здається, їй подобався традиційний джаз. Зазвичай ми слухали його в Старому місті, коли були разом.

— Ти помиляєшся. Вона любила «Sail Along Silvery Moon», сентиментальну мелодію 1950-х. Вона весь час хотіла її слухати. Я б заграла її зараз замість поховального псалма.

— Навіть не знаю, як звучить та мелодія.

Вона невпевнено почала наспівувати мелодію. Можливо, я її колись чув, але аж ніяк не у виконанні джаз-бенду.

— Я поговорю з Янсоном, — сказав я. — Скажу, що Гаррієт поїхала вчора. Я відвіз її на материк. По неї на автомобілі приїхав один родич і відвіз у лікарню в Стокгольмі.

— Скажи, що вона передавала вітання, — мовила Луїз. — Тоді він не питатиме, чому вона поїхала.

Янсон прибув,

1 ... 60 61 62 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські черевики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Італійські черевики"