Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Сепі замуркотів. Маргарита помітила, що він збирається вмоститись у неї на колінах для пообіднього сну.

– Вибач, старий, – сказала вона, встала, пересадила кота назад на ліжко і вийшла з квартири. Дівчина захряснула двері й поклала ключ, як було умовлено з Марі-Луїзою, під килимок.

– Маргарито, де ти там? – гукнув із брами тато. Маргарита побігла вниз по сходах. Тато нетерпляче чекав унизу.

– Ми ще мусимо нині так багато встигнути! – сказав він.

– До повернення мами зі школи треба купити квіти і приготувати гарну маленьку вечерю. Гадаю, сьогодні була би доречна ікра. А ще треба зайти до майстра, який перегородить нам дитячу і «кабінет». Тоді в нас будуть чотири маленькі кімнати,

– сказав він, – і дві великі. І всім буде зручніше! Правда, я добре придумав?

Маргарита тільки кивнула. Татові цього було замало.

– Ти що, не рада, що ми знову разом?

– Не знаю, – пробурмотіла Маргарита.

Тато був просто в розпачі. Він розгорнув перед нею перспективу зразкового майбутнього закмаєрівського життя. Життя, в якому насамперед мамі буде набагато-набагато краще.

– Вона може спокійно закінчити своє навчання, з цим я вже змирився, – сказав тато.

– Як чудово, – пробурмотіла Маргарита. Важко було сказати, чи тато справді не помітив насмішки в її голосі, чи просто не хотів на це реагувати.

– І пані Маєр залишиться в нас, – сказав тато. – Вона щоранку займатиметься хатньою роботою. І машину мамі купимо, щоби вона не мусила витрачати так багато часу на дорогу до школи!

– Це просто клас, який ти став благородний!

Цього разу тато таки відреагував на іронію в Маргаритино-му голосі.

– До дідька! ~ вигукнув він. – Я роблю, що можу! Що ж тут поганого?

Маргарита помовчала. Тато звернув на узбіччя і зупинився.

– Поясни мені, що тобі не подобається! – вимагав він. Маргарита продовжувала мовчати, лише потягнула правою

рукою за пальці лівої, аж хруснули суглоби. Тато знервовано посмикав за вуса і сказав:

– Я не поїду далі, доки ти мені цього не поясниш!

– Я вважаю, що це не правильно, – сказала Маргарита. -Одна річ – Гансик, а ваше подружнє життя – зовсім інша. Ти шантажуєш маму! Вона робить це з примусу!

– Неправда! – крикнув тато. – Це була їїпропозиція! Вона сказала, що іншого виходу немає!

– Поїхали далі, – сказала Маргарита. – Тут заборонено зупинятись!

Але тата це не обходило.

– Повір мені, – сказав він. – Я не сказав ані слова! Це була її ініціатива, чесно, Маргарито!

– Тут заборонено зупинятися! – повторила Маргарита.

Тато розпачливо подивився на Маргариту і поїхав далі. Мовчки вони проїхали півміста. Лише біля будинку майстра, котрий мав перегородити їм кімнати, перед тим, як вийти з машини, тато поклав Маргариті руку на коліно і сказав:

– Маргарито, ти навіть не можеш собі уявити, як я тішуся, що ми всі тепер знову разом!

Незважаючи ні на що, Маргариту ці слова не могли не розчулити.

О четвертій пополудні тато і Маргарита поїхали забирати зі школи Меді. Меді вийшла разом із Пепі. Пепі озирнувся і сказав:

– Марі-Луїза знову запізнюється! Вона завжди приїздить останньою!

– Ми почекаємо з тобою, доки вона приїде, – сказала Маргарита.

Добрих десять хвилин вони стояли під школою, аж під'їхав старий «фольксваґен», із якого вискочила Марі-Луїза.

– Вибач, Пепі, – сказала вона. – Я ледве прорвалась! А татові пояснила:

– Я працюю в іншому кінці міста й о пів на четверту закінчую роботу – просто неможливо встигнути!

Тато сказав:

– Відтепер я буду завжди забирати Меді. Я працюю тут неподалік. Якщо хочете, можу й Пепі брати зі собою і висаджувати перед вашим будинком. Це мені по дорозі, справді!

– Це серйозна пропозиція? – спитала Марі-Луїза.

– Я можу і зранку його відвозити, – сказав тато.

Пепі був у захваті. Як автомобільному фанатові йому дуже сподобався великий «Ровер». Марі-Луїза також розчулилась.

– О! Ви подарували мені півтори години на день. Це було б ідеально, – сказала вона і подивилася на тата, напевно, вперше в житті майже з любов'ю.

– Тоді до завтра. Рівно пів на восьму перед твоєю брамою, -звернувся тато до Пепі.

– Надійно? – спитала Марі-Луїза.

– Залізно, – сказав тато. Маргарита, Меді й тато сіли в «Ровер».

– Їй теж нелегко, одній із дитиною, – сказав тато. – Чому би їй не допомогти, тим більше, що це так просто!

– Прошу тебе, пригальмуй! – Маргарита відчула, як у ній закипає лють. – Від твоєї безмежної доброти мене зараз знудить.

– Що я знову робив не так? – спитав тато.

– Зараз нічого! – скрикнула Маргарита. – Але твоя дорога до роботи все життя пролягала повз будинок Марі-Луїзи і школу Меді! Чому ж ти раніше не додумався, що тобі нічого не варто підкинути дітей зранку до школи! Для людини, котра з радістю готова допомогти матері, яка сама виховує дитину, це була доволі проста думка, чи не так?

Тато не відповів. Він удав, ніби дуже зайнятий дорогою.

Коли Маргарита, тато і Меді приїхали, мама вже була вдома. Вона сиділа в кімнаті й пояснювала Гансикові приклади з математики. Меді не дала їм займатися далі математикою, бо конче хотіла знати, де буде проходити стіна в дитячій і яка частина кімнати належатиме їй. Спочатку вона хотіла праву частину кімнати, а коли Гансик погодився з цим, Меді змінила свою думку і захотіла ліву частину. Коли Гансик погодився і з цим, вона оголосила, що взагалі не хоче жодної половини дитячої, і почала вимагати половину «кабінету».

– Замовкни нарешті, – сказала мама. – Яку кімнату ти отримаєш, вирішую я. Завтра я тебе про це повідомлю.

Мама вийшла з дитячої, а Меді показала їй услід язика. Маргарита сіла на своє старе ліжко.

– Ну як, тобі краще, Гансику? – спитала вона. Гансик несміливо посміхнувся. '

– Йой, Гансику, – вигукнула Меді, – ти стаєш все жирніший і жирніший! Ти вже, як повітряна кулька!.

– Меді! Лиши Гансика у спокої! – прикрикнула на сестру Маргарита.

– Ні, правда! Якщо його вколоти голкою, він точно лусне, -сказала Меді. – 3 нього зі свистом вийде все повітря!

– Ще одне слово – і я тебе вдарю, – пригрозила Маргарита.

На Меді це подіяло. Вона підійшла до книжкових полиць, витягла одну зі своїх старих книжок із малюнками і почала гортати її. Маргарита ще якийсь час посиділа на своєму ліжку, щоби пересвідчйтися, що Меді не почне чіплятися до Гансика. Ііерекоінгавщись, що