Читати книгу - "Мауглі"

— Чуєш? Іде, іде час Нових Пісень.

— Так, я чую, але чому ти тремтиш з голови до п’ят? Невже тобі холодно? Адже сонце пече так сильно!

— Це співає Ферао, червоний дятел, — сама собі, наче не чуючи Мауглі, говорила Багіра. — Він намагається згадати свою пісню. Тож час і мені розпочати власну пісню.

І, не звертаючи уваги на Мауглі, Багіра почала муркотіти про себе, намагаючись пригадати пісню. Але ніяк не могла схопити забутий мотив: вона то нетерпляче припиняла спів, то знову починала, постійно збиваючись. Здавалося, пантера зовсім забула про хлопця.

— Даремно співаєш, адже навколо немає дичини, — ліниво мовив Мауглі, думаючи, що Багіра затягує свою Мисливську Пісню.

— Маленький Брате! Де в тебе вуха! Хіба це моя Мисливська Пісня? Я намагаюся пригадати іншу пісню, яку скоро співатиму.

— А я зовсім забув про це. Мені варто було б давно знати: коли ви заводите своїх Нових Пісень, тоді лишаєте мене самого, тікаючи кудись далеко, — пробурчав Мауглі.

— Що правда, то правда, Маленький Брате! Але ж ми ненадовго залишаємо тебе… — винувато почала Багіра.

— Ви всі робите так! — із роздратуванням у голосі перервав її Мауглі, зіскакуючи з місця. — Ви тікаєте від мене, а я, Володар Джунглів, повинен сам блукати скрізь. Пригадай, що сталося рік тому, коли мені потрібно було зібрати жмут цукрової тростини з полів біля людських поселень. Я тоді попрохав тебе розшукати Гаті й сказати йому, щоб він приніс мені пригорщу солодкої трави. Хіба це важко з його хоботом!

— То він і прийшов до тебе, правда, не того ж дня, а, здається, двома днями пізніше. Зате він приніс тоді не пригорщу, а цілий оберемок, і цієї солодкої трави тобі вистачило аж до нових дощів. Але принаймні я в цьому не винна.

— У тому-то й справа, що він не прийшов до мене саме тоді, коли я просив. Замість цього він всю ту ніч гасав по Джунглях до світанку, наче божевільний, ревів, трубив, зовсім не думаючи, що його можуть почути. Після нього тоді в Джунглях залишилася дорога, як від трьох слонів. Він навіть танцював просто перед хатами Людської Зграї, незважаючи на те, що був повний місяць. На одній стежині він наскочив на мене — і хоч би зупинився! Ось як ви поводитеся з тим, кого називаєте Володарем Джунглів!

— Та зрозумій, що тоді був час Нових Пісень, — відповіла Багіра так само винувато. — Чи, може, Маленький Брате, ти не сказав тоді Гаті звичного Чарівного Слова? Але залишимо цю розмову і краще будемо слухати Ферао! Ти чуєш, як він виспівує?

Кепський настрій, здавалося, залишив Мауглі, гнів його перекипів, і він випростався на землі, поклавши руки під голову і заплющивши очі.

— Не варто про це довго думати, а краще трохи поспати. Відпочиньмо, Багіро! До того ж я відчуваю невелику важкість у шлунку. Підсунь свій бік під мою голову!

Пантера розтяглася біля Мауглі, але зробила це без задоволення, зітхнувши. Вона не хотіла спати, а воліла слухати Ферао, який невтомно вчив свою пісеньку, щоб неперевершено виконати її, коли прийде час Нових Пісень.

У Джунглях Індії сезони змінюються дуже непомітно. Можна сказати, там лише дві пори року: дощова і посушлива. Але якщо ви будете уважними і спостерігатимете не лише за небом з його хмарами, але і за ґрунтом, тоді ви побачите всі чотири пори року, які заступають одна одну, — як ми звикли. Найдивовижніша в Джунглях весна. Але це не наша весна: вона не вбирає ліси і поля в нове листя й нові квіти — вона лише жене перед собою все старе, все напівмертве, що втратило свою зелень, свою свіжість, все, що зносила, терпіла боязка, несмілива, м’яка зима. Весна має вдихнути нове, молоде життя у стару землю. І свою справу вона робить так добре, що ніде в світі немає такої прекрасної весни, як у Джунглях.

Ще вчора все навколо здавалося млявим, стомленим; запахи ледь рухалися у важкому, нерухомому повітрі й здавалися затхлими, задушливими. І ось відбувається швидка зміна, невідтворювана словами — її можна лише відчути. Для ока наче все залишається по-старому, наче нічого не змінюється. Але сьогодні раптом у повітрі повіяло чимось новим, що наповнює тіло бадьорістю, радістю — і відразу звірі Джунглів ожили, заворушили вусами, почали рухатися, шерсть з їхніх боків стала жмутами випадати на землю. Ось із неба бризнув маленький, ледь помітний дощик, і, наче у казці, всі дерева, всі чагарники, бамбукові зарості, всі мохи й трави прокинулися від сну і шумно потяглися вгору; ви дійсно можете чути їхній ріст. Вдень і вночі повітря наповнене невгамовним, безперервним дзижчанням, дзвоном — це голос Весни, яка надходить. Цей особливий шум, що заполоняє повітря, не створений ні бджолами, ні потоками, які струменять, ні вітром, що пробігає по верхівках дерев. Цей дивний, невгамовний шум — пісня молодої природи, яка прокидається.

Досі кожен рік наближення весни викликало в Мауглі стан особливого захоплення. Він перший з усіх мешканців Джунглів знаходив і приносив Весняне Оченятко, яке щойно розкрилося; він перший помічав у чистому небі купку весняних хмаринок. Не було місця в Джунглях, де б не лунав тоді його веселий, жвавий голос. Сьогодні він тут, на мокрих галявинках, які буяють квітами, завтра його голос звучить разом із хором великих жаб Джунглів чи передражнює маленьких сов, які кричать без угаву протягом всієї весняної світлої ночі.

Для Мауглі, як і для інших мешканців Джунглів, весна була порою жвавого руху. Хлопець був на ногах від самого ранку і до пізнього вечора. Для нього видавалося дрібницею пробігти вдень кудись за півсотні, а то й більше миль лише для того, щоб нарвати квітів. І після такої