Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Інший вид, Алла Сєрова 📚 - Українською

Читати книгу - "Інший вид, Алла Сєрова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інший вид" автора Алла Сєрова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61
Перейти на сторінку:
її поклали, винісши з підземелля.

— Бач, навіть схуднути не встигла, — Рита зневажливо розглядає Катю. — Брудна, смердюча… Та якби не Орест, нізащо не тягли б її за собою. А як зараз заспіває нам: хочу вашої крові напитися! Що тоді робити?

— Навряд, — Орест навіть голови не повернув. — Уже день.

Віко, хлюпни на неї води. Що, не піниться?

— Ні.

Катя очманіло роззирається навколо. Вона геть нічого не пам’ятає, і тому їй цікаво, чого оце вона лежить просто неба під кущем? І хто той красень, що так прилип до Наталки? Ач, хоч і циганка, і худа — нема на що плюнути, а спритна!

«Така ж шльондра, як і всі інші, — Катя Семенець зневажливо стискає губи. — Всі вони однакові… Я завжди пропускаю найцікавіше. Треба лікареві показатися, щось я забагато сплю. Чи то мені свіже повітря так вадить?»

Вирішивши ні з ким не розмовляти, вона всідається під кущем і переплітає косу. Сонце золотить сходи, обличчя людей, що сидять на сходах.

— Нам треба забиратися звідси, — Орест обводить усіх очима. — На збори — дві години.

Вони заходять у хол, піднімаються сходами, наступаючи на скалки дзеркала. Порожня рама, наче вибите око, тьмяніє раною на стіні, та дзеркало вже мертве.

Знадвору чути шум двигуна. До холу заходить чоловік.

— Гей, де ви всі поділися?

Водій, що привіз їх сюди, але як це було давно!

Вони хутко збираються, вантажать сумки в машину. Веселий дядько тупцяє навколо них, допомагає вантажитись.

— Всідайтеся міцніше. Ну, з Богом.

Вони виїжджають на дорогу, земля здригається, хмара пилу здіймається аж до неба.

— Це що, будинок впав? — Рита перелякано озирається. — А якби ми там ще були?!

— Нічого не стається випадково.

Голос водія змінився, як і він весь.

— Бач, не впізнали! А ми ж зустрічалися, давні, так би мовити, знайомі. Мене звати Семен, Семен Титус, хіба забули?

Рита з Вікою перезираються, потім дивляться на Ореста — він вражено звів брови.

— Ви?!

— Бач, упізнали! Ну що, все сталося, як гадалося? Все гаразд?

— Атож, — Аліна обережно торкається до руки водія. — Як же це…

— Отак.

Дорога біжить під колесами машини, від її руху чомусь паморочиться в голові — і яскраві кола витанцьовують перед очима. Кола? Ні, це веселка за вікном купе. Щойно дощ пройшов, поїзд несе їх додому, вони дивляться одне на одного, нетямлячись.

— Чай пити будете?

Провідника турбує мовчазна компанія. Тільки товстуха в сусідньому купе вередує, а ці сидять мовчки, аж дивитися страшно.

— Гей, товариство, чай пити будете? Ну, як знаєте. купе. Сидять усі гуртом в купе-люкс, мовчать. Психічні якісь, не інакше. Та то не його клопіт. Не бешкетують, не заважають нікому, а що мовчать, то у нас вільна країна…

— Це всі фокуси чи ще будуть? — Ритин голос бринить істерикою.

— Мабуть, уже всі, — Аліна потягується, як зі сну. — О, мобілка ожила, є зв’язок. А їсти хочеться…

— Підемо до вагона-ресторану, — Ліка знехотя відпускає Орестову руку. — Тільки влаштуємось. Господи, це треба ж такому статися! Ніхто не повірить, кому розказати. Навіть татко… — І не треба, — Наталка міцніше притискається до Золтана. — Ліко, твій татко допоможе Золтанові з документами? Я б дідуся попросила, але нам треба швидко.

— Нема питань. Господи, я цю пригоду, доки житиму, пам’ятатиму.

— Не факт, — Мар’ян іронічно всміхається. — Після другого курсу в нас буде діалектологічна практика. Скажи, Наталко, де ми збиратимемо діалекти?

— Ага, фольклор ми вже зібрали, — Віка куйовдить своє волосся. — Дехто навіть трофей везе…

Провідник здригнувся і розхлюпав собі на кітель чай з лимоном — із того купе, де причаїлася мовчазна компанія, гримнув регіт. Бач, тихі-тихі, аж на тобі…

Сміх прокотився вагоном, поїзд в’їхав під склепіння веселки.


Оглавление 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
1 ... 60 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інший вид, Алла Сєрова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інший вид, Алла Сєрова"