Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.

- Я дурень, пане і ви маєте рацію,- сказав Жюльєн скромно, зрозумівши, що став жертвою підступу.

Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлою, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару.

Вже десять років він докладав усіх зусиль для того, щоб усунути його з посади ректора семінарії. Абат Пірар сам додержувався тих правил поведінки, яких він навчав Жюльєна: був щирий, благочестивий, не займався інтригами, ретельно виконував свої обов’язки. Але Господь бог у гніві своєму дав йому жовчний темперамент, дуже чутливий до образ і зненависті. Жодна образа не проходила безслідно для його палкої душі. Він сто разів подав би у відставку, але вважав, що повинен залишитись на посаді, призначеній йому провидінням. «Я перешкоджаю розвиткові єзуїтизму та ідолопоклонства»,- казав він собі.

Перед тим як почались іспити, він, мабуть, місяців зо два не розмовляв з Жюльєном, а проте захворів на цілий тиждень, коли в офіційному повідомленні про наслідки іспитів побачив № 198 напроти прізвища учня, якого вважав гордістю семінарії. Єдина втіха для цієї суворої людини була в тому, щоб якнайпильніше стежити за Жюльєном. Він з великою радістю побачив, що той не виявляє ні гніву, ні бажання помститися, ні зневіри.

Через кілька тижнів Жюльєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. «Нарешті,- подумав він,- пані де Реналь згадала свою обіцянку». Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жюльєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку діставатиме таку саму суму.

«Це вона, це її добрість! - зворушено подумав Жюльєн.- Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?»

Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилась би написати Жюльєнові.

Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне, назвали б чудом одержання п'ятисот франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того, щоб зробити Жюльєнові цей дарунок.

Двадцять років тому пан абат де Фрілер, прибув до Безансона з єдиною убогою валізкою, в якій, кажуть люди, і містилося все його майно. Тепер він був одним із найбагатших власників округи. За час свого поступового збагачення абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла-Моль. На цьому грунті між двома високими особами виник великий судовий процес.

Незважаючи на своє блискуче становище в Парижі й свої придворні посади, маркіз де Ла-Моль, пересвідчившись, що боротись у Безансоні проти старшого вікарія, про якого казали, що він призначає і звільняє префектів, небезпечно. Але, замість того, щоб виклопотати собі субсидію на п'ятдесят тисяч франків під якоюсь пристойною назвою, передбаченою бюджетом, і поступитися абатові де Фрілеру в цьому дрібному позові заради п'ятдесяти тисяч,- маркіз затявся. Він вважав, що на його боці право. Непохитний доказ - право!

Але дозволимо собі спитати - чи є на світі такий суддя, в якого нема сина чи хоч принаймні якогось родича, якого треба вивести в люди?

Щоб справа стала ясною навіть сліпому, скажемо, що через тиждень після першого судового вироку пан абат де Фрілер з'явився у колясці монсеньйора єпископа до свого адвоката, щоб власноручно передати йому орден Почесного легіону. Пан де Ла-Моль, трохи розгубившись від таких рішучих дій ворожої сторони і почуваючи, що його адвокати ось-ось здадуться, звернувся по пораду до абата Шелана, а той зв'язав його з паном Піраром.

На той час, про який іде мова, їхній зв'язок тривав уже кілька років. Абат Пірар взявся до діла з властивим йому запалом. Він постійно зустрічався з адвокатами маркіза, вивчив його справу, переконався, що справедливість на боці маркіза, а тому став одвертим прибічником Ла-Моля проти всемогутнього старшого вікарія. Останній був страшенно обурений такою зухвалістю, та ще й з боку якогось жалюгідного янсеніста

- Гляньте лишень на цю придворну аристократію, що так заноситься! - казав своїм близьким друзям абат де Фрілер.- Пан де Ла-Моль навіть не послав ніякого хрестика своєму агентові в Безансоні, і не подумає втрутитись, коли його усунуть з посади. А проте, як мені пишуть, цей благородний пер щотижня пишається своєю блакитною стрічкою в салоні міністра юстиції, хто б той не був.

Незважаючи на всі старання абата Пірара, панові де Ла-Молю, хоч він був завжди в прекрасних стосунках з міністром юстиції і особливо з його канцелярією, вдалось домогтися після шестирічного клопотання тільки того, що його процес не був програний остаточно.

Постійно листуючись з абатом Піраром з приводу цієї справи, до якої вони обоє ставились ревно, маркіз оцінив своєрідний розум абата. Поступово, незважаючи на величезну різницю в суспільному становищі, їхнє листування набрало дружнього тону. Абат Пірар писав маркізові, що шляхом різних переслідувань його хочуть примусити подати у відставку. Обурений підлою махінацією, вчиненою, як він гадав, навмисно проти Жюльєна, він розповів усю цю історію маркізові.

Цей вельможа був дуже багатий, а проте не скупий. Він ніяк не міг умовити абата Пірара, щоб той щось прийняв від нього хоча б на поштові витрати, зв'язані з процесом. І тут йому спало на думку послати п'ятсот франків улюбленому учневі абата.

Пан де Ла-Моль завдав собі клопоту власноручно написати листа Жюльєнові. Це примусило його подумати і про абата.

Незабаром абат Пірар одержав записку, в