Читати книгу - "Серця трьох, Джек Лондон"

Жрець Сонця, тремтячи з гніву, спробував протестувати, але Цариця спинила його:

- Годі! Ти керуєш тут тільки завдяки моїй підтримці. Якби я звеліла народові... та ти й сам добре знаєш. Адже помирати не дуже приємно.

- Ну, хто з вас ладен побратись зі мною? - удалась вона до трьох чоловіків.

Всі ніяково дивились один на одного й ніхто не відповів.

- Я ж бо жінка,- піддражнила їх Цариця.- Невже ніхто мене не вподобав? Хіба я не молода? Або не така гарна, як інші жінки? Чи то у вас такий поганий смак, що ніхто не хоче пригорнути мене й поцілувати в губи так, як Френк поцілував мені руку? Будь ти за суддю,- повернулась вона до Леонсії.- Ти жінка, яку любить багато чоловіків. Невже я не така, як і ти, і мене не можна кохати?

- Ти завжди будеш ласкавіша до чоловіків, ніж до жінок,- відповіла Леонсія, і її слова, загадкові для трьох чоловіків, зрозуміла тільки Цариця.- Як на жінку, ти надзвичайно вродлива й приваблива. І знайдеться багато чоловіків, що будуть раді обняти тебе. Але я мушу застерегти тебе, що на світі є різні чоловіки.

Вислухавши Леонсію та обміркувавши її слова, Цариця зненацька звернулася до жерця:

- Ти все чув? Сьогодні один із них мусить повінчатися зі мною. Інакше ти принесеш у жертву Сонцю всіх трьох і жінку, що, здається, вважає себе за вищу від мене. Одному з цих чоловіків,- повела вона далі, звертаючись ніби до жерця, а насправді до бранців,- ще до народження призначено одружитися зі мною. Отже, жрече, одведи полонених у якесь приміщення, й нехай вони самі вирішать, хто з них стане мені за чоловіка.

- Якщо це ще хтозна-коли вирішено,- спалахнула Леонсія,- то навіщо вирішувати їм самим? Навіщо ризикувати? Ти знаєш свого судженого. Скажи його ім’я, Царице, скажи відразу ж!

- Я вже сказала, як його вибиратимуть,- відповіла Цариця, кинула в чашу порошку й мигцем глянула в неї.- А тепер ідіть, і нехай станеться неминуче.

Бранці лагодились уже виходити з кімнати, коли Цариця знову озвалася до них:

- Стривайте! Ходи сюди, Френку! Я побачила те, що стосується тебе. Подивись-но у Свічадо Світу разом зі мною!

Френк вернувся й глянув у незвичайну металеву рідину. Він побачив себе в бібліотеці свого нью-йоркського дому поруч із Царицею Мрій, і він обіймав її за стан. Далі він уздрів, що Царицю зацікавив телеграфний апарат, а бажаючи пояснити їй будову апарата, він глянув на телеграфну стрічку й прочитав таке, що примусило його зараз же підскочити до телефону. Саме тоді, як він викликав маклера, картина затьмарилась і щезла.

- Що таке ви там бачили? - спитала Леонсія, коли вони вже вийшли з кімнати.

І Френк збрехав. Він не сказав, що бачив Царицю Мрій у своїй нью-йоркській бібліотеці. Натомість він відповів:

- То була телеграфна стрічка, де повідомлялось про паніку на біржі Уолл-стріту.- «Але як вона може знати, що в мене є справи на Уолл-стріт й що мене цікавить біржа?»

- Котромусь усе-таки доведеться одружитися з цією навіженою,- сказала Леонсія, тільки-но всі посідали на матах у кімнаті, куди їх відвели з наказу жерця.- І цим героїчним вчинком врятувати нас і себе від смерті. Ось коли, сеньйоре Торесе, вам випадає добра нагода й самому визволитись, і нам допомогти.

- Бр-р...- здригнувся Торес.- Не взяв би я шлюбу з нею й за мільйон доларів. Занадто вона розумна. Я не боягуз, але перед нею і я торопію й увесь обливаюся потом з ляку. Хіба що мільйонів за десять міг би я подолати свій страх. Генрі й Френк сміливіші від мене. Нехай один з них і побереться з нею.

- Та я ж заручений з Леонсією,- поспішив зауважити Генрі.- Як же я можу одружитися з царицею?

Усі позирнули на Френка, та Леонсія поспішила озватися перша:

- Це несправедливо. Оскільки ніхто з вас не хоче з нею одружуватись, лишається розв’язати питання жеребком.- Кажучи так, вона витягла з мати під собою три соломинки й розломила одну з них.- Кому припаде коротша, той мусить віддати себе в жертву. Тягніть перший, сеньйоре Торесе!

- І перший, хто витягне коротку, піде до вінця,- засміявся Генрі.

Торес перехрестився й, тремтячи всім тілом, потягнув. Соломинка виразно була довга, і він з радощів аж затанцював, приспівуючи:

Отепер я не боюсь,

З нею я не поберусь.

Далі потягнув Френк, і теж витяг довгу соломинку. Отже, Генрі не мав ніякого вибору. В Леонсії лишалася злощасна соломинка. Він глянув на дівчину, і на його обличчі відбилася страшна трагедія. Дівчину від того пройняв жаль, і Френк, зрозумівши її почування, раптом наважився. То була єдина рада. Всі непорозуміння швидко й легко розв’язувалися. Він дуже кохав Леонсію, але нізащо не хотів зрадити Генрі. Френк не вагався. Він весело поплескав Генрі по плечі і сказав:

- Ось перед вами стоїть вільний парубок, що не лякається шлюбу. Я одружуся з нею.

Генрі зітхнув так, наче врятувався від неминучої смерті. Він кинувся до Френка, і вони стисли один одному руки і глянули один одному в очі так, як можуть дивитися тільки чесні, порядні чоловіки. Ніхто з них не помітив розпачу, що проступив на Леонсіїному обличчі від такого несподіваного кінця. Цариця Мрій мала рацію. Леонсія, як жінка, робила не по правді, кохаючи водночас двох юнаків і віднімаючи від Цариці її частку щастя.

Дівчинка з Великого Дому, що разом зі служницями принесла бранцям сніданок, поклала край дальшим суперечкам, які могли ще постати. Торесове око відразу помітило разок самоцвітів на шиї в дівчинки. То були рубіни, до того ж незвичайно гарні.

- Мені подарувала їх Цариця Мрій,- сказало дівча, раде, що чужинцям сподобалась її нова цяцька.

- А в неї ще є такі камінці? - спитав Торес.

-