Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

Зима.

Ця історія почалася з медового місяця, а закінчиться весіллям. Ні, тільки не подумай, наче я вдруге вийшла заміж. До цього не дійшло. На цей раз ми святкували створення сім’ї Тараса і Соні. Я ж казала, що у них намічалося щось серйозне. Ось і намітилося.

Свято було в самому розпалі. Тамара Петрівна вже другу годину танцювала так, що аж пара йшла. Санта з повним захватом на обличчі плескав їй у долоні. Їхній союз теж виявився досить міцним. Що правда старі вирішили не узаконювати стосунки та, як казала баба Зоя, «жити у гріху».

- Ти диви, як гоцає, - кивнула Соня, присівши біля нас з Єгором. У своїй білосніжній сукні вона була схожа на зефірку. – Я можу лише мріяти про такий запас енергії, як у тьоті Томи.

- Про себе взагалі мовчу... – погладила вже округлий живіт. – Я втомлююсь навіть від сидіння на стільці.

- Але тобі личить вагітність.

- Правда?

- Так, - підтвердив коханий. – Моє гарбузятко.

Соня схилилась до нас, аби розмову не підслухали інші.

- То ви вже знаєте, хто у вас буде? Хлопчик чи дівчинка?

У мене по хребту пробігли мурашки.

- Я привезла результати УЗД  з собою. Ми поїхали на весілля відразу з жіночої консультації, бо у лікаря була якась накладка з записом, і наступний візит був би можливий аж через місяць.

- То хто там?

-  Ми ще не дивились, хочемо влаштувати щось типу гендерної вечірки.

- А, це там, де ріжуть торт і дивляться колір коржів?

- Ну або лопають кульку чи розбивають піньяту... Насправді варіантів багато.

- Заодно б і відсвяткували новосілля, - підказав Єгор. – Аж не віриться, що ми нарешті доробили той ремонт.

- Це Поліні з Андрієм не віриться. Вони, мабуть, на сьомому небі від щастя, що ми нарешті від них звалимо. Сто відсотків запускатимуть салюти на честь нашого від’їзду.

- І не кажи.

Навпроти опустилась Тамара Петрівна. Хоча... опустилась, то м’яко сказано. Вона з розгону приземлилась на стілець, залила до рота вміст найближчого келиха (здається, він належав дядьку молодого) і вже збиралась повертатися у танок, як раптом зупинила на нас підозрілий погляд.

- А про що це ви тут шепочете?

- Та ось хотіла дізнатися стать їхнього малюка, але ці двоє мовчать, як партизани, - скорчила засмучене личко Соня.

- Тю, так а що там дізнаватися? Зоя давним-давно сказала, що народиться дівчинка! Я вже й ім’я для неї підібрала.

Я мимоволі стиснула пальці у кулак. Не люблю такі сюрпризи.

- Яке ім’я?

- Агрипина, - видала Тамара Петрівна. – Так мою бабусю звали.

Єгор ледь не подавився салатом.

- Мамо, пожалій дитину! Вона не вина, що народиться в нашій родині, - узяв мене за руку, щоб заспокоїти.

- Або він. Може, то хлопчик, - стояла я на своєму. – Баба Зоя могла й помилитися.

- Так давай перевіримо, - ледь не скиглила Соня. –  Я вмру від цікавості. Вмру на власному весіллі, а вина будеш ти! Дуже хочу знати, кого хреститиму. Зроби це моїм весільним подарунком.

- Так ми ж вам триста доларів подарували, це хіба не рахується? – обурився Єгор. Він, між іншим, знайшов собі нову роботу. І як би це не було іронічно, допоміг йому Андрій. Тепер мій чоловік – фінансовий аналітик у Новій Пошті. Звучить не так солідно, як «директор заводу», але робота стабільна і зарплатні нам поки вистачає.

- Гроші всі дарували. А от стать дитини була б особливим подарунком... Ну будь ласочка!

- Кажу ж, - закотила очі Тамара Петрівна. – Буде дівчинка!

От якби не впертість свекрухи, я б ні за що не погодилась відкрити той конверт завчасно. Але тоді мені конче хотілося довести їй, що баба Зоя – не найнадійніше джерело інформації.

- Ну добре, - зітхнула. – Давайте подивимось.

Соня покликала Юрія Миколайовича та свого новоспеченого чоловіка. Єгор тремтячими руками розлив усім шампанське і затамував подих.

- Точно відкривати? – тягнула інтригу я.

- Так! Давай вже.

- Ви впевнені?

- Таню!

Я відірвала краєчок конверта, обережно дістала звідти складений удвоє аркуш паперу. Пробіглася по ньому очима і мимоволі почала плакати.

- Що там? – перелякався коханий. – Хто там?

- Ну... баба Зоя таки не помилилась. Дівчинка... але не одна, - крізь сльози я чомусь почала сміятися. – Дві.

Поклала довідку на стіл, аби й інші могли її прочитати.

- Ура!!! – закричали родичі. – За Таню та її дівчаток!

- Здоров'я їм!

- У мене буде дві доньки... – прошепотів Єгор.

- І одна з них обов’язково стане Агрипиною, - додала свекруха.

Єгор поцілував мій живіт прямо крізь сукню.

- Я вас так чекаю, мої крихітки.

А далі ми потроху відходили від шоку та будували плани на майбутнє. І хоч ніхто з нас не мав екстрасенсорних здібностей, як у баби Зої, всі були переконані, що воно неодмінно буде щасливим.

Чого і тобі бажаю, люба. Дякую, що була зі мною!

Кінець