Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Якщо містер Клаттон кілька секунд потримає язика за зубами, я вам трохи допоможу, — сказала вона.

— Міс Прайс недолюблює мене через мій гумор, — пояснив юнак, — замислено роздивляючись своє полотно. — А через мою геніальність ненавидить мене.

Він промовив ці слова надзвичайно урочисто, а його велетенський неоковирний ніс зробив їх іще кумеднішими. Філіп розреготався, а міс Прайс почервоніла від злості.

— Ви — єдиний, хто підозрює, що ви геній.

— А ще я — єдиний, чия думка має для мене значення.

Міс Прайс почала критикувати намальоване Філіпом. Вона жваво базікала про анатомію, побудову, плани і лінії, а також іще багато про що, чого Філіп не зрозумів. Дівчина давно відвідувала студію і знала, які вимоги висувають до учнів майстри. Однак, розуміючи, що саме не так у Філіпових роботах, вона не могла пояснити йому, як це виправити.

— Страшенно люб’язно з вашого боку так панькатися зі мною, — сказав Філіп.

— Ох, пусте, — відповіла дівчина, знічено шаріючись. — Коли я прийшла сюди вперше, люди допомагали мені, і я теж допомагатиму кожному.

— Міс Прайс хоче підкреслити, що ділиться з вами своїми знаннями не через вашу чарівність, а через почуття обов’язку, — пояснив Клаттон.

Дівчина кинула на нього розлючений погляд і повернулася до своєї картини. Годинник вибив дванадцяту, і модель, зойкнувши з полегшенням, зійшла з підвищення.

Міс Прайс зібрала свої речі.

— Дехто з нас ходить обідати до Ґрав’є, — повідомила вона Філіпу. — Особисто я завжди їм вдома.

— Якщо хочете, я відведу вас до Ґрав’є, — запропонував Клаттон.

Філіп подякував йому і зібрався йти. Дорогою до виходу місіс Оттер поцікавилася, як у нього справи.

— Фанні Прайс допомогла вам? — запитала вона. — Я посадила вас там, бо знала, що вона допоможе, якщо захоче. Дуже неприємна дівчина з кепським характером; вона абсолютно не вміє малювати, але знає всі прийоми і може допомогти новачку, якщо захоче докласти для цього зусиль.

Коли вони вийшли на вулицю, Клаттон сказав:

— Ви справили враження на Фанні Прайс. Стережіться!

Філіп розреготався. Він не зустрічав людини, на яку йому ще менше хотілося б справити враження. Юнаки підійшли до маленького дешевого ресторанчика, де обідало кілька студентів, і Клаттон опустився за стіл, де вже сиділо троє чи четверо чоловіків.

За один франк ти отримував тут яйце, тарілку з м’ясом, сир і невеличку пляшечку вина. За каву доводилося платити окремо. Вони сиділи за столиками на тротуарі, і повз них раз по раз проїжджали жовті трамваї, невтомно калатаючи своїми дзвониками.

— До речі, як вас звуть? — поцікавився Клаттон, коли вони сіли.

— Кері.

— Дозвольте мені відрекомендувати вам мого давнього і вірного друга, якого звуть Кері, — серйозно озвався Клаттон. — Містер Фланаґан, містер Лоусон.

Усі посміялися, і повели розмову далі. Вони базікали одночасно й обговорювали тисячу різних речей. Ніхто не звертав уваги на співрозмовників. Розповідали про місця, де побували влітку, про студії, про різноманітні школи; згадували незнайомі Філіпу імена: Моне, Мане, Ренуар, Піссарро, Деґа[130]. Філіп увесь перетворився на слух, і, хоча почувався тут дещо чужим, серце його заходилося від захвату. Час спливав непомітно. Клаттон підвівся і сказав Кері:

— Гадаю, ввечері мене можна буде знайти тут, якщо вам захочеться прийти. Ви скоро дізнаєтеся, що це найвдаліше і найдешевше місце у Латинському кварталі, де можна заробити катар шлунка.

41

Філіп прогулявся бульваром Монпарнас. Це був зовсім не той Париж, який він бачив навесні, коли приїжджав робити облік у готелі «Сент-Джордж», — про цей період свого життя він згадував здригаючись, — а якесь провінційне, як йому здавалося, місто. Було в ньому щось легковажне, а сонячний простір наповнював свідомість мріями. Стрункість дерев, сліпуча білизнá будинків, широкі погляди, і Філіп уже почувався тут, як удома. Він тинявся вуличками і розглядав людей: навіть у найпересічніших — робітниках у широких штанах, підперезаних червоними поясами, та невисоких солдатах у вкритих пилюкою, але вишуканих мундирах — Філіп бачив прояви елегантності. Незабаром він дійшов до авеню дель Обсерватор, і від побаченого величного, та все ж витонченого краєвиду у хлопця вирвалося задоволене зітхання. Він зайшов до Люксембурзьких садів: діти гралися, няньки з довгими стрічками повільно прогулювалися парочками, заклопотані чоловіки поспішали кудись, затиснувши під пахвою портфелі, молодь була якось дивно вбрана. Пейзаж був офіційним і витонченим, природа упорядкованою та приведеною до ладу, але з такою вишуканістю, що невпорядкована та не приведена до ладу природа здавалася варварством. Філіп був зачарований. Його збуджувала думка, що він стоїть на місці, про яке так багато читав; тут для нього була свята земля, і юнак відчув таке ж благоговіння і задоволення, як старий викладач, що вперше побачив усміхнену долину Спарти.

Прогулюючись, він наштовхнувся на міс Прайс, яка самотньо сиділа на лавиці. Спочатку він завагався — не хотілося нікого бачити, до того ж її непривабливість так не пасувала до щастя, яке панувало навколо; але Філіп здогадався, що дівчина дуже болюче сприймає обрáзи, і, оскільки вона його помітила, вирішив ввічливо підійти й поговорити з нею.

— Що ви тут робите? — поцікавилася міс Прайс, коли він наблизився.

— Насолоджуюся. А ви хіба ні?

— Ох, я приходжу сюди щодня з четвертої до п’ятої. Не думаю, що працювати цілий день без відпочинку корисно.

— Можна мені перепочити тут хвилинку? — запитав Філіп.

— Якщо бажаєте.

— Звучить не надто люб’язно, — засміявся Кері.

— А я не з тих, хто розсипається в компліментах.

Філіп злегка збентежився і мовчки запалив цигарку.

— Клаттон казав щось про мої роботи? — раптом запитала дівчина.

— Ні, здається, нічого не казав, — озвався Кері.

— Знаєте, він поганий художник. Вважає себе генієм, але це не так. По-перше, він занадто ледачий. А геній завжди готовий терпіти біль. Єдине, що необхідно, — невтомно працювати. Якщо хтось вирішив чогось досягнути, йому ніщо не завадить.

Дівчина говорила з пристрасною наполегливістю, котра не залишала слухача байдужим. Міс Прайс була вбрана у матроський капелюшок із чорної соломки, не надто чисту білу блузку і коричневу спідницю. Руки без рукавичок слід було добряче помити. Дівчина була аж надто непривабливою, і Філіп пошкодував, що завів із нею розмову. Він навіть не міг зрозуміти, чого вона хоче — аби він залишився чи