Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

Саме тоді пронирливий крамар вдався до останніх відчайдушних спроб відновити свій суспільний статус. Хоч до цього він і був відлюдником, та вирішив укласти вигідний шлюб, узявши собі панну з пристойної родини, щоб ніхто більше не міг зазіхати на репутацію його дому. Можливо, у нього були й вагоміші причини для шлюбу — причини, які стосувалися речей настільки віддалених від відомого нам світу, що про них запідозрили лише з документів, знайдених через 150 років після його смерті; зрештою, про це вже неможливо дізнатися нічого певного. Звісно, він усвідомлював, який жах і обурення може викликати звичне залицяння, тож вирішив просто підібрати таку кандидатку, на чиїх батьків буде найлегше натиснути. Як виявилося, цих кандидаток було не так-то й багато, оскільки він мав дуже своєрідні вимоги до їхньої вроди, освіченості та соціального становища. Врешті пошуки Кервена звузилися до сім’ї одного з його найкращих та найстарших капітанів, удівця зі шляхетним походженням та бездоганною репутацією — Дьюті Тіллінґаста. Здавалося, його єдина донька Еліза була щедро наділена усіма можливими чеснотами, проте не мала багатого спадку. Капітан Тіллінґаст повністю залежав від Кервена, тож після гнітючої розмови у будинку під куполом на пагорбі Павер-лейн він дав згоду на цей нечестивий шлюб.

На той час Елізі Тіллінґаст виповнилося вісімнадцять, і вона отримала найкращу освіту, яку тільки міг дати їй батько. Вона відвідувала школу Стівена Джексона, що напроти Суду, а всіх тонкощів хатнього господарювання навчилася від матері, яка померла від віспи 1757 року. Вишивка, яку дев’ятирічна Еліза зробила 1753 року, досі зберігається в музеї Род-Айлендського історичного товариства. Після смерті матері вона практично сама вела господарство, їй допомагала лише одна стара чорношкіра жінка. Напевно, їхні суперечки з батьком щодо пропозиції Кервена були бурхливими, та про них не збереглося жодних записів. Достеменно відомо, що її заручини з молодим Езрою Віденом, другим помічником капітана на Кроуфордовому пакетботі Ентерпрайз, були розірвані, і що шлюб із Джозефом Кервеном відбувся сьомого березня 1763 року в Баптистській церкві у присутності найдобірнішого товариства з міської знаті, а церемонію провів Семюел Вінзор-молодший. У Gazette про цю подію була лише невелика замітка, та її вирізали чи вирвали з більшості примірників, що збереглися. Після довгих пошуків в архівах одного приватного колекціонера-пресофіла Ворд знайшов єдину копію, чудуючись із беззмістовної добірності мови:

«Увечорі минулого понедільника пан Джозеф Кервен, громадянин сього Міста, Крамар, узяв за жону панну Елізу Тіллінґаст, доньку Капітана Дьюті Тіллінґаста, Леді добропристойну й поштиву, яка прикрасить сей шлюбний Союз та примножить його Добробут».

Листування Дурфе та Арнольда, яке незадовго до перших звісток про його божевілля Чарльз Ворд відшукав у приватній колекції есквайра Мелвілла Ф. Пітерса на Джордж-стріт і яке охоплює цей і трохи раніший період, яскраво демонструє обурення городян цим непристойним шлюбом. Але не можна було так просто відкинути впливовість Тіллінґастів у суспільстві, тож у домі Джозефа Кервена знову почали з’являтися люди, які за інших обставин ніколи б не змусили себе переступити його поріг. Однак товариство так його остаточно й не прийняло, і від цієї вимушеної затії найбільше страждала його дружина, а проте стіну відвертого остракізму все ж було пробито. Напрочуд ґречне й уважне його поводження з дружиною здивувало і її саму, і всіх навколо. У новому будинку в завулку Олні більше не коїлося жодних моторошних речей, і хоча Кервен часто й подовгу затримувався на потаксетській фермі, куди його дружина ніколи не приїздила, та в цей період він значно більше, ніж будь-коли, скидався на нормального громадянина. Тільки одна людина виказувала неприховану ворожнечу до нього: це був юний штурман, чиї заручини з Елізою Тіллінґаст так раптово розірвалися. Езра Віден заприсягся відомстити і, незважаючи на тихий і спокійний характер, рішуче взявся за вистежування, яке не віщувало нічого доброго суперникові, що відняв у нього наречену.

Сьомого травня 1765 року народилася Анна, єдина донька Кервена. Її похрестив преподобний отець Джон Ґрейвз із Королівської Церкви, до громади якої подружжя увійшло невдовзі після весілля, щоб знайти компроміс між належністю до Конґреґаційної чи Баптистської церков. Запис про це народження, як і про шлюб за два роки до нього, вилучили з більшості копій церковних та міських метрик, де він мав би зберігатися, тож Чарльз Ворд з великими труднощами знайшов їх після того, як виявив запис про зміну прізвища вдови Кервена, що довів їхню кревність і викликав палкий інтерес, який призвів до божевілля. Властиво, запис про народження був знайдений дуже цікавим чином завдяки листуванню із нащадками лояліста доктора Ґрейвза, який забрав дублікати метрик, коли на початку революції покинув пасторат. Ворд вирішив спробувати цей шлях, оскільки знав, що його прапрабабця Анна Тіллінґаст Поттер була англіканкою[115].

Незабаром після народження дочки — події, яку він сприйняв з палкою радістю, що не було схоже на його звичну байдужість, — Кервен вирішив замовити свій портрет. Його намалював дуже обдарований шотландець на ім’я Козмо Александер, який на той час мешкав у Ньюпорті і який згодом став відомий як перший учитель Ґілберта Стюарта. Відомо, що він виконав портрет на стінній панелі у бібліотеці будинку в завулку Олні, та у жодному з двох щоденників немає навіть натяку на його подальшу долю. У той час ексцентричний алхімік був незвично задумливим і проводив майже увесь час на потаксетській фермі. Стверджували, що він постійно перебував у стані притлумленої гарячковості чи тривоги, ніби очікуючи якоїсь неймовірної події чи відкриття. Очевидно, велику роль в цьому відігравали хімія та алхімія, оскільки він перевіз на ферму більшість своїх книжок, які їх стосувалися.

Його вдаваний інтерес до суспільних справ не зменшився, і він не втрачав жодної нагоди, щоб допомогти таким важливим діячам, як Стівен Гопкінз, Джозеф Браун та Бенджамін Вест у їхніх намаганнях підвищити культурний рівень міста, який тоді був значно нижчий, ніж у Ньюпорта, що славився своїм заступництвом над гуманітаріями. 1763 року Кервен допоміг Даніелю Дженкесу відкрити книгарню і звідтоді став її постійним відвідувачем, а також фінансово допомагав часопису Gazette, який виходив щосереди у будинку з головою Шекспіра. У політиці Кервен був палким прибічником губернатора Гопкінза у протистоянні з партією Ворда, чия основна сила була зосереджена у Ньюпорті, а його переконлива промова у Гакер-Голлі 1765 року проти відокремлення Північного Провіденса у Генеральній Асамблеї зіграла вирішальну роль у пом’якшенні упередженості городян щодо нього[116]. Проте Езра Віден, який пильно за ним спостерігав, скептично насміхався з цієї показовості і відкрито присягався, що це була лише маска для прикриття незвіданих справ, які були темнішими за пітьму Тартару. Юний месник почав ретельно досліджувати всі справи Кервена у порту, проводячи ночі біля причалів із плоскодонкою[117] напоготові й чекаючи, коли загориться світло у Кервенових складах, і плив назирці за невеликим човном, який іноді тихо вислизав униз затокою. Він також уважно стежив за потаксетською фермою, а одного разу