Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Гаррі, щойно випаде нагода, ми тебе заберемо, - прошепотіла місіс Візлі, знову його обіймаючи.

- Скоро побачимося, старий, - Рон міцно потис Гарріну руку.

- Дуже скоро, Гаррі, - переконливо додала Герміона. - Обіцяємо тобі.

Гаррі кивнув. Він не міг знайти слів, які передали б усі його почуття, всю його вдячність за підтримку. Натомість усміхнувся, помахав їм на прощання рукою, обернувся і першим вийшов з вокзалу на сонячну вулицю, а дядько Вернон, тітка Петунія й Дадлі подріботіли за ним.

Дж.К.Ролінґ

Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

Моїй чарівній донечці

Маккензі присвячую

її друковану сестру

- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -

Інший міністр

Наближалася північ, а прем’єр-міністр усе ще сидів у своєму кабінеті, читаючи довжелезну доповідну записку, зміст якої прослизав крізь його мізки, не залишаючи й сліду. Він чекав дзвінка від президента однієї далекої країни, гадаючи, коли ж той сіромаха зателефонує, і відганяв прикрі думки про цей довгий, тяжкий і виснажливий тиждень, тож у голові вже не залишалося місця ні для чого іншого. Що дужче старався прем’єр-міністр зосередитись на сторінці з друкованим текстом, то чіткіше йому уявлялося зловтішне обличчя його політичного опонента. Цей опонент світився того дня у випусках новин, і не просто перелічував усі ті жахіття, що сталися за минулий тиждень (ніби комусь ще треба було про них нагадувати), а й пояснював, що єдина їх причина - помилки уряду.

Пульс прем’єр-міністра частішав від самої думки про такі звинувачення, бо були вони несправедливі й безпідставні. Ну як його уряд міг передбачити, що той міст обвалиться? Це просто обурливо припускати, ніби на утримання мостів не виділялося достатніх коштів. Та ж міст не простояв і десяти років, і найкращі фахівці не могли пояснити, чому він розколовся, кинувши на дно річки десятки автомашин. А як можна натякати на те, що оті два жахливі й скандальні вбивства були скоєні через брак поліцаїв? Або на те, що уряд мав якось передбачити той дивний ураган на заході країни, що приніс стільки лиха людям і майну? А хіба це його провина, що один його заступник, Герберт Чорлі, дозволив собі цього тижня вдатися до невідповідних дій, і тепер, звільнений з посади, значно більше часу проводитиме зі своєю родиною?

- В країні панує зловісна атмосфера, - сказав тоді на завершення опонент, ледве приховуючи вдоволену посмішку.

Так воно, на жаль, і було. Прем’єр-міністр і сам це відчував; люди справді здавалися сумнішими, ніж звичайно. Навіть погода була бридка; якась прохолодна мряка посеред липня... щось було негаразд, щось було не так...

Він перегорнув другу сторінку доповідної записки, побачив, яка вона довжелезна, і кинув цю дурну роботу. Потягся й похмуро обвів поглядом свій кабінет. Це було гарне приміщення з чудовим мармуровим каміном, розташованим навпроти високих вікон, наглухо зачинених через несподіване похолодання. Прем’єр-міністр ледь-ледь здригнувся, встав і підійшов до вікна, вдивляючись у мряку, що тиснула на шибки. І тоді, стоячи спиною до кімнати, почув ззаду легеньке кахикання.

Він завмер, опинившись віч-на-віч із власним переляканим віддзеркаленням у темній шибці. Він знав це кахикання. Чув його раніше. Повільно-повільно обернувся до порожньої кімнати.

- Агов? - сказав він, намагаючись надати голосові більшої сміливості, ніж відчував.

На якусь мить він майже повірив, що ніхто не озветься. Однак йому негайно відповів чіткий і рішучий голос - так, ніби хтось зачитував підготовлену заздалегідь заяву. І лунав він - а прем’єр-міністр знав це, щойно почув кахикання - з вуст схожого на жабу чоловічка у довгій сріблястій перуці, зображеного на маленькій брудній картині, написаній олією, що висіла в далекому кутку приміщення.

- Маґлівському прем’єр-міністрові. Терміново потрібно зустрітися. Прошу відповісти негайно. З повагою, Фадж. - Чоловічок на картині питально поглянув на прем’єр-міністра.

- Е-е, - озвався прем’єр-міністр, - послухайте... зараз не найкращий для мене час... розумієте, я чекаю телефонного дзвінка... від президента з...

- Це можна перенести, - миттю відповів портрет.

Серце в прем’єр-міністра стислося. Цього він і боявся.

- Але я справді волів би поговорити...

- Ми влаштуємо так, щоб президент забув подзвонити. Замість сьогодні - він зателефонує завтра, - пояснив чоловічок. - Прошу негайно відповісти панові Фаджу.

- Я... ох... добре, - кволо вимовив прем’єр-міністр. - Так, я зустрінуся з Фаджем.

Він поспішив до письмового столу, на ходу поправляючи краватку. Ледве встиг сісти й надати обличчю, на його думку, спокійного й безтурботного виразу, як за решіткою порожнього мармурового каміна спалахнув яскраво-зелений вогонь. Намагаючись не виказати ані найменшого подиву чи тривоги, прем’єр-міністр спостерігав, як у вогні з’явився тілистий чолов’яга, що крутився швидко, мов дзиґа. За кілька секунд той уже ступив на вишуканий антикварний килим, стріпуючи попіл з рукавів довгої в тонку смужку мантії. У руках прибулець тримав зеленого капелюха-котелка.

- О... пане прем’єре, - Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, - радий знову бачити вас.

Прем’єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав. Його анітрохи не втішила зустріч з Фаджем, чиї випадкові з’яви, достатньо тривожні самі по собі, найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був помітно виснажений. Він схуд, полисів, посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане. Прем’єр-міністрові вже траплялося бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого доброго.

- Чим можу бути корисний? - поцікавився він, похапцем потискаючи Фаджеві руку і вказуючи на незручний стілець перед письмовим столом.

- Навіть не знаю, з чого почати, - пробурмотів Фадж, підтяг стільця, сів і поклав собі на коліна зелений котелок. - Що за тиждень, що за тиждень...

- І у вас він був поганий? - холодно запитав прем’єр-міністр, даючи зрозуміти, що йому цілком вистачає власних турбот і Фаджеві неприємності його не обходять.

- Звісно, що так, - зізнався Фадж, утомлено потираючи очі й похмуро зиркаючи на прем’єр-міністра. - Такий самий тиждень, як у вас. Брокдейльський міст... убивства Боунз і Венс... а що вже казати про хаос на заході країни...

- Ви... е-е... ваші люди були.... були пов’язані з цими... з цими подіями, так?

Фадж пронизав прем’єр-міністра суворим поглядом.

- Авжеж були, - підтвердив він. - Ви ж, напевно, зрозуміли, що відбувається?

- Я... - завагався