Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кувала Зозуля, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кувала Зозуля" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 121
Перейти на сторінку:
компанії, рекламу їм робила.

— Отже, коли вона зрозуміла, що може довіряти лише тобі, то...

— ...то купила мені цього телефона.

Пауза.

— Ну, шоб дзвонити мені, коли схоче.

І раптом Рошель схопила вкриту стразами «нокію» зі стільниці й заховала у кишеню пухнастої рожевої шубки.

— Я так розумію, тепер тобі самій доводиться за нього платити? — спитав Страйк.

Він гадав, що Рошель скаже йому не лізти не в свою справу, але натомість вона відповіла:

— Її рідні й не помітили, шо досі за нього платять.

Ця думка ніби приносила їй злостиву втіху.

— А цю шубу тобі Лула купила? — спитав Страйк.

— Нє! — різко, з люттю, ніби боронячись, відповіла Рошель.— То я сама купила, я тепер працюю.

— Правда? І де працюєш?

— А тобі до того шо? — запитала вона.

— Виявляю ввічливу цікавість.

Великого рота торкнулася ледь помітна, мимолітна усмішка.

— Після обіду працюю у крамниці через дорогу від сво'ї нової хати.

— Мешкаєш в іншому притулку?

— Нє,— відповіла Рошель, і знову Страйк відчув, як вона окопується, як відмовляється відкриватися, й ліпше не тиснути. Він змінив тактику:

— Мабуть, коли Лула померла, це для тебе стало шоком?

— Стало, а то,— бездумно відповіла Рошель, а тоді, усвідомивши, що саме сказала, дала задній хід: — Я знала, шо вона у депрі, але ніколи не підозрюєш, шо людина отаке скоїть.

— Тож ти не можеш сказати, що того дня, коли ви бачилися, вона мала суїцидальний настрій?

— Не знаю. Я ніколи її не бачила так, шоб довго, ага?

— Де ти була, коли вона загинула?

— У притулку. Купа моїх знайомих теж її знала. Мене Жанін збудила і сказала.

— І що, ти одразу подумала, що то самогубство?

— Так. І все, мені треба йти. Я пішла.

Рошель прийняла рішення, і Страйк бачив, що не спинить її. Влізши у свою смішну шубу, вона закинула на плече сумочку.

— Кажи від мене «привіт» Кірану.

— Обов’язково перекажу.

— Па-па.

І вона качконого вийшла на вулицю, не озирнувшись.

Страйк дочекався, поки вона пройде повз вікно — голова похилена, брови насуплені — і зникне з очей. Дощ припинився. Він недбало підсунув до себе її тацю і доїв останні шматочки картоплі.

А потім схопився на ноги так різко, що дівчина у кашкеті, яка підійшла витерти стіл, аж сахнулася, здивовано зойкнувши. Страйк швидко вийшов з «Макдональдсу» і рушив по Грантлі-роуд.

Рошель стояла на розі, дуже помітна у своїй шубі кольору фуксії серед інших людей, які чекали на зелене світло на переході. Вона щось говорила у рожеву, поцяцьковану стразами «нокію». Страйк наздогнав її і влився у натовп, у якому Рошель стояла; його габарити правили йому за зброю — люди забиралися геть з його шляху.

— ...питав, з ким вона домовилася про зустріч тої ночі... а то, а ше...

Рошель покрутила головою, стежачи за машинами, і побачила Страйка просто у себе за спиною. Прибравши телефон від вуха, вона натиснула на кнопку, обриваючи дзвінок.

— Шо? — агресивно спитала вона.

— Кому ти дзвонила?

— Не пхай носа в чужі справи! — люто відповіла вона. Люди на переході почали озиратися на них.— Ти шо, слідкуєш за мною?

— Слідкую,— відповів Страйк.— Слухай.

Світло змінилося; тільки вони двоє не пішли на той бік, і перехожі їх штовхали.

— Даси мені свій номер?

На нього глянули невблаганні бичачі очі: незбагненний, порожній, потайний погляд.

— Нашо?

— Кіран попросив узяти,— збрехав Страйк.— Я й забув. Він гадає, що ти забула у нього в машині окуляри.

Він навіть не думав, що переконав її, але за мить Рошель продиктувала йому номер, який Страйк написав на звороті однієї з візитівок.

— Усе? — агресивно спитала вона і рушила через дорогу; коли опинилася на острівці між смугами, на тому боці знову змінилося світло. Страйк кульгав поруч. Його безперервна присутність, здавалося, злила і водночас непокоїла її.— Ну шо?

— Здається, ти щось недоговорюєш, Рошель.

Вона злісно глянула на нього.

— Візьми оце,— мовив Страйк, витягаючи з кишені іншу візитівку.— Якщо надумаєш мені щось розповісти, зателефонуй, добре? На цей номер мобільного.

Рошель не відповіла.

— Якщо Лулу вбили,— сказав Страйк, поки повз них мчали машини, а біля ніг блищала у стоках дощова вода,— а тобі щось відомо, то вбивця може загрожувати і тобі.

Ці слова породили ледь помітну поблажливу, зверхню усмішку. Рошель не думала, що їй щось загрожує. Вона вважала, що перебуває у безпеці.

На світлофорі з’явився зелений чоловічок. Рошель струснула сухими дротиками волосся і пішла через дорогу — проста, приземкувата, негарна, зі своїм телефоном в одній руці та Страйковою карткою в другій. Страйк лишився стояти на острівці й дивився їй услід з відчуттям безсилля і неспокою. Вона, може, і не продала Лулину історію газетам, але важко було повірити, що Рошель купила дизайнерську шубу — хоч якою страшною вона йому здавалася — на гроші, зароблені у крамниці.

9

На перехресті Тоттенгем-корт і Чаринг-Кросс-роуд царювала руїна: дорога вся порізана, всюди пластикові тунелі й будівельники у касках. Страйк, курячи на ходу, пішов вузьким тротуаром, огородженим металевим парканом, повз ями зі щебенистими краями, гучноголосими робітниками й відбійними молотками.

Він був утомлений, змучений; гостро свідомий болю у нозі, немитого тіла, жирної їжі, що важким клубком лежала у шлунку. З раптовим натхненням звернув на Саттор-роуд, подалі від гамору й скреготу дорожніх робіт, і набрав Рошель. Потрапив на автовідповідач; проте він уже сказав усе, що міг,— і все-таки переймався. Страйк майже шкодував, що не пішов за нею потай і не дізнався, де вона мешкає.

Повернувшись на Чаринг-Кросс-роуд і кульгаючи у тимчасовій тіні тунелю для пішоходів, Страйк пригадав, як його розбудила вранці Робін: увічливий стукіт у двері, пропозиція чаю, ретельне уникання теми розкладачки.

Не можна було дозволяти таке. Існують інші шляхи до інтимності — не тільки споглядання жіночої фігури у тісній сукні. Він не хотів пояснювати, чому спить на роботі; жахався особистих питань. А сам дозволив скластися ситуації, в якій

Робін назвала його Кормораном і вказала, що треба застебнути ґудзики. Не можна було отак заспатися.

Піднімаючись металевими сходами повз зачинені двері «Крауді Графіксу», Страйк вирішив решту дня триматися з Робін з холодною владністю, щоб збалансувати той випадковий погляд на волохате черево.

Та не встиг він прийняти рішення, як

1 ... 61 62 63 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кувала Зозуля, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"