Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Виходить з готелю Луї Дюбеда в пальті, шия закутана шарфом. Це худорлявий молодий чоловік двадцяти трьох років, фізично ще недорозвинений, вродливий, хоч не розпещений. В нього бірюзово-сині очі, і звичка дивитися всім просто в обличчя та його щира посмішка — дуже принадні. Хоч він і нервовий, і дуже вразливий, і спритний, однак зовсім не соромливий. Він молодший за Дженніфер. Ставиться до неї охоронно, як звичайно це буває. Лікарі зовсім не заважають йому: ні поважні літа сера Патріка, ні величність Блумфілда Боннінґтона, очевидно, анітрохи не діють на нього; він природний, як кішка: він рухається серед людей як більшість людей рухається серед речей, хоч навмисно тримає себе в даному разі так, щоб подобатись товариству. Як і всі люди, що можуть покладатись на свої сили, він у товаристві мила людина; а його артистична здібність вражати уяву викликає довіру до його всіляких якостей та здібностей, однаково, чи він їх має, чи ні.

Луї (за кріслом Ріджона натягує рукавичку). Ну, Джінні-Ґвінні, машина вже чекає.

Ріджон. Навіщо ви дозволяєте йому псувати ваше прекрасне ймення, місіс Дюбеда?

М-с Дюбеда. О, для урочистого моменту я — Дженніфер.

Б. Боннінґтон. Ви нежонатий; ви не розумієте таких речей, Ріджоне. Гляньте на мене. (Дивляться одне на одного). Я також маю два ймення. В моменти родинного лиха я просто Ралф. Але коли в домі засяє сонце, я тоді — Бідді-Дідлі-Демкінз. Таке вже шлюбне життя! Містере Дюбеда, чи міг би я попросити вас зробити мені ласку, перш ніж ви нас залишите? Чи не підпишетесь ви під тим етюдом, який ви намалювали з мене на цій картці меню?

Валпол. Так. І мені також, коли ви будете такі ласкаві.

Луї. Будь-ласка. (Сідає й підписує картки).

М-с Дюбеда. А докторові Шуцмахерові ти не підпишеш, Луі?

Луї. Боюсь, що докторові Шуцмахерові не подобається його портрет. Я його порву. (Він перехиляється через стіл, щоб дістати картку меню в Шуцмахера, й збирається її порвати. Шуцмахер не подав й знаку невдоволення).

Ріджон. Ні, ні. Коли Луні не хоче, я візьму його.

Луї. Для вас я підпишу її з приємністю. (Він підписує її й подає Ріджонові). Я щойно зробив невеличкий нарис річки вночі — вийшло ніби не погано. (Показує кишеньковий альбом). Я хочу назвати його «Сріблястий Дунай».

Б. Боннінґтон. Ах, як блискуче, як блискуче!

Валпол. І дуже ніжно. Ви майстер пастелі.

Луї кашляє, спочатку від скромности, потім від сухот.

Сер Патрік. Ну тепер, містере Дюбеда, ви, здається, нічного повітря надихались удосталь. Везіть його додому, пані.

М-с Дюбеда. Авжеж. Ходімо, Луї!

Ріджон. Не бійтесь! Це пусте! Кашель ми знищимо враз.

Б. Боннінґтон. Ми спонукаємо фагоцити до діяльности. (З ніжним почуттям тисне йому руку). На добраніч, місіс Дюбеда! Добраніч! Добраніч!

Валпол. Коли фагоцити не допоможуть, звертайтесь до мене. Я його вилікую напевне.

Луї. На добраніч, сер Патріку. Дуже радий, що мав приємність зустрітись із вами.

Сер Патрік. Н... ніч (напівмимрить).

М-с Дюбеда. На добраніч, сер Патріку.

Сер Патрік. Закутайтесь добре. Не думайте, що ваші легені зроблені з заліза, тільки тому що вони кращі за його. На добраніч.

М-с Дюбеда. Дякую вам. Красно дякую. Нічого з ними не станеться. На добраніч.

Луї виходить в готель, не попрощавшись з Шуцмахером. Місіс Дюбеда вагається, потім однак кланяється йому. Шуцмахер устає й відкланюється офіційно, за німецьким звичаєм. Вона виходить у супроводі Ріджона. Всі інші сідають на свої місця, добротливо спочивають і спокійно курять.

Б. Боннінґтон (захоплено). Чудова пара! Чарівна жінка! Талановитий юнак! Надзвичайний талант! Прекрасний ескіз! Божественний вечір! Блискучий успіх! Цікавий випадок! Славетна ніч! Вишуканий пейзаж! Чудовий обід! Захоплені розмови! Заспокійлива прогулянка! Добре вино! Щасливий кінець! Зворушлива подяка! Щасливий Ріджон...

Ріджон (повернувшись). Що саме? Ви мене кликали, Б. Боннінґтоне?

Він іде на своє місце поруч із сером Патріком.

Б. Боннінґтон. Ні, ні! Тільки вітав вас з найщасливішим для вас вечором. Чарівлива жінка! Чистої породи. Благородна натура! Виборна...

З готелю виходить Бленкінсоп і бере порожній стілець поруч Ріджона.

Бленкінсоп. Мені шкода було залишати вас у даному разі, але мене викликали телефоном з поліції. На залізничній колії знайшли покаліченого молочаря з моїм рецептом у кишені. А де ж містер Дюбеда?

Ріджон. Поїхав.

Бленкінсоп (устає дуже блідий). Поїхав?

Ріджон. Щойно.

Бленкінсоп. Може, я ще наздожену його? (Він кидається бігти в готель).

Валпол (гукає до нього). Він поїхав машиною, чоловіче, вже далеко звідси. Ви не можете... (Втихаючи). Дарма!

Ріджон. Обоє, справді, приємні люди. Зізнатись, я боявся стрінути якого-небудь шахрая. Але він по-своєму майже такий самий чарівний, як і вона на свій лад. І він безперечно геніальна людина! Це з тих хворих, яких, справді, варто рятувати. Хтось інший повинен поступитись своїм місцем, але в усякому разі легше буде викинути гіршу людину.

Сер Патрік. А ви в цьому певні?

Ріджон. Ну, годі вже вам, сер Педді, бурчати. Давайте краще вип’ємо!

Сер Патрік. Ні, дякую вам.

Валпол. А ви нічого лихого не бачите в Дюбеда, Б. Боннінґтоне?

Б. Боннінґтон. О, чарівний молодий чоловік! До того ж, кінець кінцем, що може бути лихого в ньому? Гляньте на нього. Що може бути лихого в ньому?

Сер Патрік. Є дві речі, за які можна вважати кожну людину за лиху. Одна з них — гроші. А друга — жінка. Доки ви не знаєте, як людина поводиться щодо цих двох речей, ви нічого не знаєте про неї.

Б. Боннінґтон. Ах ви цинік, цинік!

Валпол. Ну, щодо грошей, то з ним усе гаразд, як у даному разі, так і взагалі. Перед обідом він говорив зі мною цілком щиро про грошову скруту артиста. Він каже, що в нього нема ніяких пороків, і він дуже ощадливий, але що є однє марнотратство, якому він все ж не має змоги опиратись — це одягати гарно свою дружину. Отже, я сказав, раптом випаливши: «Дозвольте мені запропонувати вам позику в двадцять фунтів, — заплатите мені, коли досягнете тихої пристані». Він узяв їх, як личило справжній людині; і було приємно бачити, як щасливо засяяв він,