Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

 - І що, всіх перевіряють?

 - Не обов'язково. Багатьох і так впізнають, адже вони тут живуть.

 - Ось і я тут живу. Поводься безпосередньо і спокійно, як ніби маєш повне право тут перебувати, ніхто нічого і не запідозрить.

Я не раз так заходила у гуртожитки до знайомих, куди не пускали сторонніх.

 - Добре, давай спробуємо... Якщо не вийде, доведеться по водостічній трубі лізти.

Я впевнено попрямувала до входу.

 - Ксюшо, натягни капюшон нижче, - метушився поруч Нір. - І тихенько заходь...

 - Ще чого?! - я ривком відчинила двері, демонстративно скинула капюшон, похитала волоссям, сунула руки в кишені і нахабно рушила в бік сходів, по дорозі позіхнула, поплескавши долонею по роті, і чортихнулася, коли ледь не перечепилася (навмисне) через поріжок.

Нір притримав двері, щоб не грюкнули і почимчикував слідом, озираючись і намагаючись стати непомітним. Звісно, незвичайна поведінка насторожила вахтерку і вона скрипучим голосом (напевно, у всіх вахтерів голоси схожі) закричала:

 - Молодий чоловіче, а ви куди зібралися?!

На той час я вже зникла з очей вахтерки, а Нір розвів руками і потопав назад доводити, що він не верблюд.

 - Як тобі вдалося пройти? - запитав він в першу чергу, наздогнавши мене на другому поверсі.

 - Я ж казала: не намагайся бути непомітним, веди себе впевнено.

 - У мене так не вийде. Мене завжди зупиняли, навіть коли я тут жив.

 - Куди далі?

 - На восьмий поверх.

 - І ліфта немає!

 - А що таке ліфт?

Я зовсім захекалась, поки забралася на восьмий поверх, а ось Нір був як огірочок. Так, не ті вже роки, розбалувала нас цивілізація. Ми пройшлися довгим коридором повз ряду дверей з номерами. Біля однієї, під номером 825, стояв, ліниво підпираючи стінку, худорлявий хлопець.

 - Казці бути.

 - Бути казці, - перекинувся він з Ніром короткими фразами, як я здогадалась, що це був пароль.

Хлопець відчинив перед нами двері, і ми зайшли до кімнати гуртожитку.

Як і описував Нір, десять двоповерхових ліжок, ряд шаф біля стіни, ось і всі меблі. Зате людей зібралося тут не менше трьох десятків. Це, що, всі казкарі? Значить, незадоволених станом речей чимало, і це радує. Ну, пірати, що видають себе за благодійників, стережіться!