Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Але тут у дверях знову з’явилась Віолетта, а в її руках я зі здивуванням помітив шприц.

— Що, — огризнулася вона, підбігаючи та встромляючи шприц в оголене плече Аврори, — ми не такі відсталі як про нас усі думають. Давай її сюди, а сам розказуй, що тут сталося.

— Це ін’єктор класу С? — обережно перекладаючи Аврору на коліна хазяйки борделю запитав я.

— Ні, куди краще, Б+ класу, — гордо відповіла Віолетта. — його біоміти активують регенерацію на такому рівні, що мертвого з того світу витягнуть, але мені для Аврори нічого не шкода.

— Гей, ти куди?! — обурилась жінка.

— Вибач, скоро вона тобі сама все розкаже, — на ходу кинув я, підняв шолом із підлоги, натягнув на голову та активував з’єднання.

— Живий, — почув я стурбований голос Аліси, а вже за секунду дівчина зі сльозами кинулася мені на шию. — Я не знала, що думати, ти так ковтав ротом повітря, що здавалося, зараз задихнешся, а потім взагалі зник.

— Брат підготував сюрприз у реалі, — потягнув я інстинктивно за комірець. — Мене ледве не прикінчив людиноподібний дроїд.

— Але ж вони заборонені конгломератом?

— Скажи про це Брату, який примудрився інтегрувати дроїда до поліції, при цьому попрацював над його штучним інтелектом так філігранно, що той до самого кінця вважав себе людиною, ще й видавав себе за батькового друга.

— Але ж тепер усе гаразд?

— Так, — відсторонив дівчину я оглянув лабораторію й у мене в середині все захололо. Вероніка, вона все ще не прийшла до тями. Я стрімголов кинувся туди, де в повітрі висіла моя сестра.

— Аліса, зроби щось.

— Я вже намагалася, — винувато промовила дівчина, — але мої можливості, навіть при підтримці Булі дуже обмежені, а особливо тут, у серці Акрополіса. Після ув’язнення Ультрака та інших, Брати перехопили контроль над Грою і добре попрацювали над захистом. Я навіть не можу під’єднатися та увійти до системи, принаймні не тут. Можливо, якщо повернутися до Тортуги та діяти звідти в мене згодом, щось і вийде, але на це підуть місяці, розумієш, Ікаре, місяці.

— У моєї сестри немає стільки часу. Джин, він щось хотів змінити в ній.

— Ікаре, ні в кого його стільки не має, до оновлення залишилося менше, як десять днів і навіть якщо нам вдасться витягнути Вероніку, сам розумієш, у якому світі вам потім доведеться жити.

Скреготнув зубами я зло подивився на катану.

— А що ти мені на це скажеш, Брате?

— Гииии, — пролунав у голові мерзенний сміх.

— Алісо, револьвер, він у тебе?

— Так, після смерті джина повернувся до інвентарю.

— Діставай, хочу позбутися однієї штуки, —  я кинув катану під ноги дівчині.

— Е-е-е-е, ти чого, хлопче, не дуркуй, — пролунав стурбований голос у голові.

— Ікаре ти впевнений? — розгублено запитала Аліса.

— Повністю, — кивнув я і дівчина навела револьвер на руків’я катани.

— Угода, угода! — набатом закричав джин у моїй голові.

— Почекай, — криво посміхнувшись, поклав я руку на револьвер.

— У мене в пам’яті залишились коди доступу, але просто так я тобі їх не віддам.

— Вони допоможуть врятувати Вероніку?

— Так, звісно, активувавши коди, Аліса отримає доступ до всіх систем Акрополісу та зможе замінити Брата. Але в мене теж є умова.

— Згоден на все.

— А не боїшся, — у голосі джина почулося єхидство. — Що як у замін, я забажаю твою душу?

— Я не налаштований жартувати, — хмуро обірвав я Брата, — кажи свої паролі.
 

ххх

— Привіт Ешу, знову весь день пропадав у Грі?

— Так люба, — увійшов до затишного будиночка на околиці фавел я поцілував Аврору. — Ну ти ж пам’ятаєш про мій борг. А ще я мрію, що колись зможу забрати вас із Веронікою звідси.

— Братику, — обурено повисла на моїй шиї дівчина, — я б теж могла тобі допомогти.

— Вероніка, люба, ти й так йому допомагаєш, — лагідно промовила Аврора, — он яку смачну вечерю приготувала. А ваша Гра, вона небезпечна. В офіційних новинах про це не повідомляють, але якщо знати відповідні форуми, то там тільки й мови про останнє оновлення, після якого з’явилося багато лазівок, що дозволяють обходити правила встановленні адміністрацією. І цим тепер активно користуються усілякі збоченці, хоч і не без ризику для життя. Читала, сьогодні ще одного такого знайшли мертвим у своїй нейро капсулі.

— Буває, — холодно відповів я. — Повітря тільки стане чистішим.

— Ешу, ну чого ти знову такий хмурний, тобі треба розвіятись? Давай покатаймо сьогодні вночі на байках.

— А мене із собою візьмете? — очима кота в чоботях, подивилась на нас Вероніка.

— Візьмемо, іди вдягайся, — махнув я рукою. — Реал куди кращий і безпечніший за Гру.

— Уря-я-я-я! — підстрибнув, Вероніка побігла до своєї кімнати, але зупинившись у дверях, обернулась та серйозно промовила, — А я все одно не боюсь заходити до Гри, братик усіх за мене порве.