Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ тридцять другий 

Коли він вийшов з зали Верховного Суду, то крім криків журналістів він бачив обличчя своїх колишніх колег. Вони були вже під слідством. Їхні погляди на довго йому запам’яталися: злість, ненависть і прокльонство. Ґранда ладні були зжерти, вбити при всіх, щоб помститися за помилки, які він допустив у цій грі.  

                Володимир Девінський. “Феномен Ейшера Ґранда” 

Сатурнівська в’язниця - витвір інженерного мистецтва. Велика станція, що рухається над планетою. Скільки було суперечностей, небезпек, але її зробили. Саме завдяки цьому будівництву здійснився величезний прорив у роботизованій техніці. Гравітація і кільця дозволяють бути в’язниці неприступною для втечі, бо той, хто наважиться на цей крок підпише собі смертну кару, загинувши від зіткнення з якимось камінням.  

На станції утримується близько п’ятсот в’язнів і разом з персоналом та науковою станцією тут знаходяться тисяча осіб.   

В’язниця має форму кола, в середині якого знаходиться вежа, яка є командним центром. Аби прилетіти сюди треба дати офіційний запит, бо без нього ніяк не складеться маршрут до станції.  

  Обережними й повільними рухами направлявся корабель  Єнса Деклера, заступника голови розвідки. Ось уже виднівся ангар, куди й прямувало невеличке судно.  Єнса дивували ці кільця, наче гіпнозували його свідомість. 

-Коли ви летите, то вас також захоплюють ці кільця? - запитав заступник голови розвідки у першого пілота. 

-Спочатку так. А зараз - це буденність. Нічого дивного. Коли ти пілот корабля ще  й на далекі відстані, то кожного разу щось тебе може здивувати, але епічні кільця Сатурна вже осточортіли, і хочеться чогось нового, - відповів пілот. 

   Борт приземлився. Другий пілот одразу побіг дивитися на сонячні панелі, які, цього разу, були неушкодженими. Тим часом Єнса вже зустрічав комендант в’язниці, який очікував на гостя зі столиці. 

-Вітаю на Сатурні! - привітався Аврам Таклер, тиснувши Єнсу руку. 

-Вітаю! Гарно у вас тут. 

-Ах, це спочатку. А потім вже нічого не цікавить. 

  Чоловік середнього росту і  віку провів гостя до власного кабінету. По дорозі до нього Єнс не міг відірвати очей від панорамних вікон, які показували красу Сатурну, тим часом як комендант розглядав самого гостя-молодого й високого чоловіка з чорною бородою і здоровими м’язами на руках, які могли порвати чорну форму розвідника через малий розмір. 

   У середині станція нічим не відрізнялася від інших схожих колоній: багато металу, скла, всяких дротів і комп’ютерів. Біля кабінету Аврама було те, що здивувало Єнса - маленький живий сад з папороті,  та газону. 

-Це ще ви не бачили який у в’язнів. Там взагалі парк, - відчиняючи двері до кабінету мовив комендант. 

Єнс краєм ока заглянув у маленьке приміщення: 

- Скромна ваша кімната. 

-Та що мені: стіл є, стілець є, а і комп’ютер - для роботи більше не потрібно. Тим паче. ми змінюємося кожні чотири місяці, тому якось тут прикрашати не потрібно. Та й навіщо тут щось ще, якщо є два вікна: на сад і Сатурн. Більше нічого не потрібно. 

Чоловіки сіли за головний стіл коменданта. Єнс спиною притиснувся до м’якої спинки стільця й почав розмову: 

-Тоді перейдемо до діла. Я до вас прибув на два дні. Думаю, з Ґрандом за декілька годин справлюся. І ще - мені потрібні ви для свідків, бо свого я не взяв. 

Комендант поглянув на Єнса здивованим поглядом, від якого віяло цікавістю. 

-Гаразд. Тоді ви зараз будете йти до нього чи як відпочинете? 

-Ходімо зараз. 

  Аврам провів Єнса до камер. Вони всі знаходилися в кільці й бачили зелений парк з дерев, трави та різної рослинності, яка оточувала невеличке озерце, в якому плавали рибки. 

  Вони підійшли до камери колишнього Прем’єра. Спочатку вони обоє були проскановані. Далі комендант дістав картку, згодом увів пароль і поставив свій відбиток пальця. Перші залізні двері відчинилися. Інші були прозорі, що дозволяло оцінити кімнату в’язня: одне ліжко, умивальник з дзеркалом, шафа, комп’ютер і маленький коридор, який ділив туалет з душовою. Стіни  зі стелею були білі, а підлога сірою. Єнс зумів помітити на ній гантелі. 

-Мабуть, в туалеті, - мовив Аврам Єнсу. 

-Не вгадали, коменданте! В душі я! - голосив через стінку Ґранд. 

-Можеш швидше? До тебе тут гості прийшли, серйозна справа.  

-Невже його величність прилетіла? 

-Пане Ґранде! - втрутився у розмову Єнс. - До вас завітав представник розвідки Єнс Деклер. Нам потрібно, аби ви ще дали свідчення щодо «Ордену». 

-Так я вже давав! 

-Треба дещо перевірити. 

-Добре, - сказав Ґранд виходячи з душу у білому халаті. Він майже не змінився - та сама біла борідка, ті самі очі. Правда, тільки зморшок на його обличчі  більше стало, а так, який був ще за суду, таким і залишився. - Зачекаєте я переодягнуся. І ми будемо тут чи в кімнаті допитів?