Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Тирамісу з полуницями 📚 - Українською

Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тирамісу з полуницями" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:
години в довжелезній черзі до каси. Втомлена, добрела до «Білих мишок», проте замість удячності, на неї чекало Рутине невдоволення.

— Ти запізнилася, — зауважила її начальниця. — Мені вже треба йти.

— Я не встигла раніше через ці покупки. До того ж, я ще й у школі вчуся, — відповіла обурена Лінка.

— Що ж, наступного разу доведеться поквапитися.

«Наступного разу? — здивувалася Лінка. — Це як? Якого наступного разу?»

— Руто... — почала вона. Хотіла сказати, що вони не домовлялися про купівлю продуктів, що, власне, чого б це вона мала це робити, але Рута дуже поспішала й не було сенсу з нею говорити. «Нічого, побалакаю наступного разу», — пообіцяла собі Лінка.

За кілька днів Рута знову надіслала список продуктів. Розлючена Лінка вбігла до кав'ярні. Рута саме обслуговувала якусь відвідувачку. Лінка помила руки й виклала продукти.

— Ну, нарешті, — сказала Рута, щойно побачивши Лінку.

— Нам треба поговорити, — видушила Лінка.

— Я поспішаю.

— Це недовго.

— Будь ласка, — відказала Рута. Лінка лише тепер помітила в ній якусь дивну нервовість, напружене обличчя. Подумала, що Рута має якісь проблеми. Ну, але це не її клопіт.

— Ми від початку не домовлялися... що мені доведеться купувати продукти... Я ледве встигаю додому після уроків, щоб залишити рюкзак. Коли доводиться ходити по крамницях, я не маю часу пообідати. Крім того, не знаю, чи отримаю за це якісь додаткові гроші?

— Отримаєш як за півгодини роботи. Адже покупки займають стільки, правда? Не більше?

— Але я не хочу додаткових грошей. Пробач, але краще я пообідаю вдома! Ми не домовлялися...

— Люба моя, — процідила Рута, — ти що, справді думаєш, що коли когось беруть на роботу, то новий працівник відразу знає свої обов'язки?

— Ну... мабуть, що знає. Інакше...

— Дулю з маком він знає. Знає основні обов'язки, а потім з'являються нові, йому можуть давати чергові завдання, більш відповідальні чи просто інші. Раніше продукти приносив кур'єр, але тепер ми собі не можемо цього дозволити. Я купую продукти дорогою, і тобі теж часом доведеться це робити. Прикро, якщо я тебе розчарувала. Гроші на деревах не ростуть, іноді треба добряче напрацюватися, наприклад, тягаючи торби. Ага, і ще одне.

— Що саме?

— Я вже казала, справи йдуть кепсько. Ти повинна старатися обслуговувати відвідувачів так, щоб вони замовляли більше. Маєш їх до цього заохочувати, говорити, що в нас смачні налисники, чудові тістечка й таке інше, тямиш? Якщо виручка на твоїй зміні перевищить чотириста злотих, матимеш десятку за годину, а ні — знижу до восьми. Мусиш краще старатися.

— Але... це несправедливо! Це не моя провина, що немає відвідувачів!

— Що ж, треба використати тих, що вже прийшли. Усміхайся, будь увічливою. І, зрештою, якщо клієнтів мало, то й роботи небагато, тож, мабуть, логічно, що й ставка нижча, га?

Відтоді Лінці лише один раз удалося вторгувати стільки, скільки вимагала Рута. Причому лише тому, що до кав'ярні прийшла велика група жінок за тридцять, які давно не бачилися. Лінка швидко зсунула докупи столики. Жінки спершу пили каву з тістечками, а тоді замовили вино. Раз, а тоді вдруге й утретє. О десятій Лінка почала ввічливо натякати, що кав'ярня зачиняється. Сама вийшла через сорок хвилин, бо треба було ще й поприбирати. Це виявилося не дуже вигідно. Добре, що принаймні встигла на звичайний автобус, не довелося їхати нічним.

Тепер Лінці геть розхотілося йти на роботу. Щоправда, списку продуктів вона не отримала, та лише того, що побачить вічно невдоволену Руту, яка, певне, знову скаже щось неприємне, їй цілком вистачало, щоб гарний настрій зник. Увійшла до «Мишок», а Рута вже чекала. Проте цього разу та не була, як завжди, у куртці. «Невже вона нині не поспішає?» — здивувалася Лінка.

— Привіт, — почала Рута. — У мене до тебе справа.

— Щось трапилося?

— Ні. Але мені треба, щоб ти трохи поштувала. Я вже не даю ради. Узагалі ні з чим не даю ради.

Рута сіла. Вона й справді здавалася втомленою.

— Я нині погано почуваюся. Продукти купила, але більше нічого, голова паморочиться й узагалі.

— Ну, гаразд... — Лінка відчула, як у ній ворухнулося щось схоже на співчуття. — Але я, мабуть, не вмію.

— Я тобі все розкажу, що і як. Це не важко, ти впораєшся. Зробиш налисники зі шпинатом і суп із сочевиці. Спочатку тісто...

Лінка не на жарт перелякалася. Їй анітрохи не всміхалося готувати. Крім того, що робити, якщо їй не вдасться? Доведеться, мабуть, віддати гроші за всі ці продукти... Нічого не вдієш, треба спробувати.

* * *

Наталія повернулася від репетитора з англійської. Мама тинялася помешканням у піжамі й халаті. Невже не встигла від ранку переодягнутися? На доньчине: «Привіт, мамо!» відповіла незвично тихим, слабким голосом. У раковині на кухні була купа вчорашнього посуду. І жодних слідів якоїсь материної активності. Що вона власне робила весь день?

— Мамо, тобі недобре? — спитала Наталія. У материній спальні була задуха, ніхто давно не відчиняв вікон. — Я трохи провітрю, добре? — запропонувала вона й підійшла до вікна. Мати знизала плечима.

— Може й добре.

— Що з тобою? — допитувалася Наталія.

— Нічого, донечко. Якась я нині не така. Не маю ні на що сили.

Наталія не відчула співчуття, радше якесь поєднання гніву й зневаги. Вона раптом усвідомила, що останнім часом нічого іншого до матері й не відчувала. Якби це почуття мало смак, він був би гірко-пекучим і скидався на камінь у шлунку. Наталія швидко пішла до себе й зачинила двері. Закрила обличчя долонями. Їй хотілося крикнути матері в обличчя, що вона її ненавидить, що вона безнадійна. Наталія насилу втрималася. Вона не хотіла бути такою, не хотіла... Узяла бритву. Не знала, навіщо, але це приносило полегшу.

За мить мати постукала у двері. На біса вона прийшла? Нащо?

— Я не приготувала обіду, Наталко, — озвалася слабким голосом. — Може, замовити для тебе піцу?

І тоді Наталія не витримала.

— Чорт забирай! Ти що, не знаєш, що я не їм піцу? Ти що, така тупа, чи справді забуваєш? Глянь у дзеркало! Те, що в домі нічого їсти — це не єдина проблема! Це ти тут проблема! Для мене й передусім для себе!

— Я для тебе проблема? — материн голос, здавалося, просякнув слізьми.

1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"