Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

У п’ятницю вранці вони знову приходять допитувати Кіта Ньюелла.　

— Хочу ще раз спробувати з ним, а потім знову поговоримо з Полом Шарпом, — каже Вебб напарниці.　

Ньюелл провів ніч у камері, і це помітно.　

— Почнімо, — говорить Вебб, зиркаючи на адвоката підозрюваного.　

А тоді дивиться на самого Ньюелла.　

— Я схильний вам вірити, — каже він.　

Той недовірливо дивиться у відповідь.　

— Зрештою, я не думаю, що ви вбили Аманду Пірс.　

Ньюелл поглядає на свого адвоката.　

— Але гадаю, що ви покриваєте того, хто це зробив.　

— Що? Ні. Я нікого не покриваю. Я не знаю, хто її вбив. — Він схвильований, але намагається цього не показувати.　

— Гадаю, знаєте.　

Ньюелл енергійно хитає головою, дивиться на свого адвоката в пошуку підтримки, а потім обертається до Вебба.　

— Я нічого про це не знаю. Я ж вам казав. Я взагалі не думав, що з нею сталася якась біда, доки її не знайшли.　

— І що ви тоді думали, Ньюелле? — Вебб нахиляється ближче й пронизує його поглядом.　

— Я… я не знаю.　

— Певно, вам було дуже незручно, відколи знайшли її тіло. Ви знали, що хтось її вбив. Хто, на вашу думку, це був?　

Ньюелл не відповідає, але вигляд у нього зацькований.　

— Коли в суботу ви під'їхали до хатини, двері були замкнені.　

— Ні, не були. Було відчинено, а ключі лежали на кухонній стільниці, — вперто каже Ньюелл. Але на детектива не дивиться — дивиться в стіл.　

— Хочете щось заявити? — питає адвокат. — Бо це ми вже обговорювали, і він дуже чітко відповів вам, що двері були незамкнені.　

Вебб міряє адвоката важким поглядом.

— А ще він обмовився й сказав, що вони були замкнені й він мусив узяти ключі. І ми гадаємо, що він узяв ключі зі звичної схованки. У тій хаті було жорстоко вбито Аманду Пірс. І той, хто прибрав у ній, поклав ключі до схованки. Хто ще знав про ту схованку, Ньюелле?　

Детектив бачить, що обличчя чоловіка посіріло.　

— Я… я не знаю.　

— Ви не знаєте. Що ж, подивимось. Пол Шарп розповів вам про неї, тож він точно знав, чи не так?　

Кіт Ньюелл дивиться на свого адвоката, а тоді знов обертається до Вебба.　

— Хто ще? — наполягає Вебб.　

Олівія сахається, коли йде відчинити двері й бачить на порозі похмурих детективів Вебба і Мун. Чого їм тепер треба? Коли це припиниться? Бажають, щоб вони допомогли їм забити останній цвях у труну Кіта Ньюелла? Вона хоче покінчити з цим — хоче, щоб усе скінчилося.　

— Доброго ранку, — суто діловим тоном вітається Вебб. — Ваш чоловік удома?　

— Так, — каже вона, машинально відчиняючи двері ширше. Озирається, коли чує, як ззаду підходить Пол.　

— Чого ви хочете? — стримано питає Пол.　

— Ми маємо ще кілька запитань, — говорить Вебб.　

— Я вже відповів на всі ваші запитання, — протестує Пол.　

Але вигляд у нього стурбований, Олівія це бачить. Він теж не хоче говорити з ними про Кіта.　

— Ми хотіли б, щоб ви приїхали до відділку.　

— Навіщо? Хіба ви не можете спитати мене тут?　

— Ні. Ми хочемо ще раз записати допит.　

— А якщо я відмовлюся?　

— Тоді, боюся, нам доведеться вас заарештувати, — не змигнувши оком каже Вебб.　

Олівія раптом лякається. Навіщо вони повернулися по її чоловіка? Що змінилося?　

На сходах з’являється Рейлі.　

— Що відбувається?　

Олівія з тривогою дивиться на свого сина, не в змозі дібрати слів, щоб розповісти йому.　

— Ми хотіли б, щоб ви теж під’їхали, місіс Шарп, — говорить Вебб. — До вас ми теж маємо кілька запитань.　

Вони залишили Пола Шарпа в кімнаті для допитів чекати на адвоката. Між тим Вебб також запросив Ґленду Ньюелл з’явитися на допит. Детективи поговорять з двома дружинами, доки не з’явиться адвокат. Почнуть з місіс Шарп.　

Вона нервово сидить у кімнаті для допитів. Вебб переходить одразу до суті.　

— Місіс Шарп, це не забере багато часу, — каже він. — Я так розумію, запасні ключі від хати ви ховали в сараї під каністрою.　

— Так, — каже Олівія.　

— Хто знав про заховані ключі?　

Вона кахикає.　

— Ну, ми знали, звісно. Мій чоловік і я.　

— Хтось іще?　

— Наш син знав.　

Він чекає. Вона тихо додає:　

— І Кіт Ньюелл про них знав. Мій чоловік розповів йому минулого літа, що ми стали класти їх туди після того, як одного разу доїхали аж до хатини, а ключі забули вдома.　

— Хтось іще?　

Олівія засмучено хитає головою.　

— Ні. Не думаю.　

— Бачте, у цьому й проблема, — каже Вебб. Чекає, доки вона погляне йому в очі. — Ми не вважаємо, що її вбив Кіт Ньюелл. Але хто б це не був, він прибрав місце злочину, а потім повернув ключі до тієї схованки.　

Вона з жахом дивиться на детектива, усвідомивши значення цих слів.　

Розділ тридцять восьмий

Ґленда дивиться на детективів, не знаючи, як поводитись, що робити. У кімнаті для допитів немає нічого, окрім столу й стільців. Це лякає. Ось де її чоловік провів стільки часу. Усі ці години, коли вона не уявляла собі, що відбувається у відділку — а тепер починає уявляти. Він досі десь тут, в іншій кімнаті для допитів, можливо, такій самій, як ця. Що він розповів детективам? Про що вони думають? Чи розкажуть їй? Чи лише ставитимуть нескінченні запитання, намагаючись змусити її виказати Кіта?　

— Місіс Ньюелл, — починає Вебб.　

Ґленда дивиться на нього неприязно. Вона зла на нього, зла й налякана. Вона проситиме адвоката, якщо вирішить, що в цьому є необхідність, — та поки що вважає, що може з цим упоратись.　

— Ви знали, що у вашого чоловіка був роман з Амандою Пірс?　

— Ні.　

— Він зізнався в цьому, — прямо каже детектив. Вона дивиться на нього й повторює:　

— Я не знала.　

— Ви знайомі з літньою хатинкою Шарпів, чи не так? — питає Вебб.　

— Так. Шарпи — наші добрі друзі. — Ґленда робить паузу. — Ми були там у червні цього року й ще раз у липні.　

— Вам відомо, де вони тримають запасні ключі? — питає далі детектив.　

Вона завмирає.　

— Перепрошую?　

Вебб дивиться на неї пильніше, і це її нервує.　

— Вам відомо, де тримають запасні ключі від хатини? — повторює він.　

— Запасні ключі? Я не знаю про запасні ключі, — каже Ґленда.　

Вебб не зводить з неї очей.　

— Ваш чоловік розповів нам, що ви знали, де зберігають запасні ключі.　

Ґленда відчуває, як під пахвами проступає піт. Тут спекотно. Забагато тіл у тісноті. Вона совається на місці.　

— Він помилився. Сама не знаю, чому він вам