Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

- Скоріше вона на мене схожа, — раптом сказала жінка, і на її губах з’явилася ледь помітна усмішка. — Все ж я старша сестра.

Моє дихання перехопило. Я дивилася на неї, намагаючись осмислити почуте. Старша сестра? Тітка?

- Лотіанна, — майже пошепки промовила я.

Жінка схилила голову й усміхнулася ширше. Я не знала, що відчуваю. Радість? Здивування? Порожнечу від того, що ніколи не знала її? Я згадала слова Аделії про неї, що саме Лотіанна надихнула її залишити імперію. 

- Колись я зробила вибір, - Лотіанна зітхнула, а її очі стали темнішими. - Думаю ти знаєш який саме. І твоя мати зробила свій. Але це історія, яку, краще обговорити за зачиненими дверима.

Анна запросила нас в середину. Огнеріс все ще зі здивованими очима дивився на мене чекаючи пояснень та в мене їх майже не було. 

Всередині будівля була такою ж суворою, як і ззовні, але водночас по-своєму величною. Стіни — із чорного базальту, відполірованого до дзеркального блиску, у їхніх глибинах мерехтіли червоні відблиски. Підлога теж була кам’яною, але вкритою шкірами невідомих істот, які гасили кроки.

Лава текла через вузькі жолоби в стінах, кидаючи на приміщення тьмяне світло, тому тіні тут виглядали живими. Подекуди у стіни були вбудовані залізні решітки, через які виривалася пара, наповнюючи повітря відчуттям гарячого дихання землі.

Центральний зал був величезним, схожим на древній тронний зал, тільки без надмірностей. Довгий кам’яний стіл займав середину кімнати, а навколо стояли важкі стільці, прикрашені візерунками у вигляді змій, що обвивалися навколо мечів.

На стінах висіли старі гравюри, що зображували битви та легендарних воїнів Ірі. Деякі з них були вирізьблені просто в камені, інші — викладені розплавленим металом, що виблискував у світлі лави.

Жінка зупинилася біля столу, перехопивши мій погляд.

- Сідайте, — її голос був рівний, майже спокійний, але в очах ховалося щось більше. — Нам є про що поговорити.

Від автора: 

Орки 

Лотіанна Лоран