Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Наступного вечора, коли годинник наближався до 22:00, я відчувала, що в університеті починається ще один етап мого “пригодницького” життя. Всі виглядали так, ніби була якась особлива мета, якою варто було зайнятись. І ось, коли більшість студентів зазвичай йшла на нічний відпочинок, мої друзі вирішили зібратися у мене в кімнаті. Вони знали, що після комендантської години нам важко буде знайти час для спілкування, тож вирішили влаштувати невеликий зборище. Я не могла сказати, що це було для мене легко. І хоча ми всі були добре знайомі, вечір, схоже, став для нас чимось значно більшим.

Аліса, рудоволоса і весела, перша увірвалась до моєї кімнати, одразу вкинувши сумку на ліжко, ніби не мала жодних сумнівів щодо того, що її місце — поруч зі мною. Після неї зайшов Адріан, повільно закриваючи двері і ледь помітно посміхаючись. Його погляд часто видавав занадто серйозне ставлення до всього, навіть якщо ситуація була абсолютно невинною. Потім прийшла Сієна, яка завжди мала якусь загадку в очах, і здавалося, що вона володіла секретами, які навіть ми, її друзі, не могли розгадати. Арель з Калебом ввійшли разом — Арель із своєю незмінною розсіяністю і незмінною наївністю, а Калеб, як завжди, одразу почав оглядати кімнату, ніби шукаючи щось важливе.

— Ну що, готові до нічних розслідувань? — запитала Аліса, скидаючи пальто і підходячи до мене. Я вже знала, що у неї завжди є план, навіть якщо він не завжди здається логічним.

— Та ні, не зовсім, — відповіла я, спостерігаючи за тим, як всі вмощуються навколо. — Просто я поки не зовсім розумію, що робити з усіма цими… таємницями. Але щось точно не так. Я відчуваю це.

Сієна підняла брови і хитро подивилась:

— Таємниці? Ти що, знову натрапила на щось незрозуміле? Ти ж не забула про те, що навколо нас постійно щось загадкове відбувається?

Я глянула на неї, намагаючись ухилитись від прямої відповіді. Здавалося, що усі вже зрозуміли, що я маю на увазі, але кожен по-своєму інтерпретував це.

— Я маю на увазі не просто історії чи чутки, — почала я, сидячи на краю ліжка. — Я відчуваю, що щось справжнє. І так, я вже відчуваю, що це не просто випадковість.

Арель подивилася на мене своїми великими очима, схвильовано спостерігаючи за моїми емоціями.

— Ти маєш на увазі ректора? — запитала вона, ніби просто із цікавості.

Я одразу замовкла, але цього було досить, щоб Аліса, Калеб і навіть Адріан зацікавились.

— Ректор? — запитав Адріан, звісно, як завжди, тримав дистанцію, але цікавість явно тліла в його погляді. — Ти вже забула, чим він для тебе був раніше?

Я не могла не відчути, як серце прискорилося, коли згадала про Нолана. Підняла погляд на своїх друзів і, зібравшись із силами, відповіла:

— Я просто хочу, щоб ви не робили поспішних висновків. Це не те, що ви думаєте. Я в серйозних стосунках з ним… але це зовсім інше, ніж здається.

Калеб, який тільки зараз зауважив, що розмова стала дещо серйозною, усміхнувся і пожартував:

— Це ж університет, яким би він не був. Тут майже всі стосунки — як за книгою для підлітків. Тільки без реальних поцілунків.

Всі засміялись, і навіть я відчула, як легкість повертається. Але на секунду я замислилася, чи варто їм дійсно знати все.

— Можливо, мені справді треба бути обережнішою, — прошепотіла я, — але я не знаю, хто ще може мені допомогти. Як з усім цим розібратись?

Тиша на мить запанувала в кімнаті, коли всі почали замислюватись над моїми словами. Тепер ми не тільки просто друзі, які час від часу сміються, ми почали ставити питання, на які навіть я не знала відповіді.

— Слухайте, — почала я, трохи нервуючись, але вирішивши не тягнути час. — Я хочу поділитися з вами тим, що я знаю… ну, точніше, тим, що я підозрюю. Можливо, вам це допоможе зрозуміти, чому я не можу так просто залишити все, як є.

Я подивилася на друзів, їхні очі були сповнені цікавості, і це давало мені сили продовжувати.

— По-перше, все почалося з того, що я знайшла кілька дивних речей у бібліотеці університету. Це було не просто випадковими записами. Здається, що хтось намагався сховати інформацію про те, що відбувається в академії. Я побачила згадки про старі магічні експерименти та загрози, яких не існувало в офіційних книгах.

Аліса, як завжди, була найактивнішою у розмові:

— Ого, то це якесь магічне щось? Ти що, натрапила на заборонену літературу?

— Так, саме так, — кивнула я. — І це не просто один випадок. Я почала помічати, що в академії відбуваються дивні речі. Люди дивно себе поводять, часто забувають якісь моменти, з’являються нові викладачі без попередження… а ще ці таємничі ночі, коли все виглядає занадто тихо, а комендантська година так швидко наближається.

— Ясно, — встав Калеб, трохи серйозніше, ніж зазвичай. — Тобто ти не просто зібрала чутки, а намагаєшся з’ясувати, що відбувається в університеті, і це навіть не просто збіг обставин?

— Саме так. — Я взяла кілька глибоких вдихів, щоб краще пояснити, — я вважаю, що це не випадковість. Я знову звернула увагу на Нолана. Його реакції іноді виглядають… дивними. Можливо, я помиляюсь, але він точно щось знає.

Сієна нахмурила брови, її погляд був уважним:

— Але він твій ректор, не забувай. Ти не думаєш, що це може бути лише його професійний підхід? Врешті-решт, він керує академією.

— Це так, — погодилася я, — але є моменти, коли він намагається дистанціюватися від мене. І я знаю, що він не просто відмовляється від мене як від студента, він відштовхує мене, бо… бо, схоже, він боїться, що я дізнаюсь більше. І це не має сенсу.

Арель, піднявши руки, ніби збиралася щось сказати, в кінці кінців зітхнула:

— Ти знаєш, мені не зовсім зрозуміло, чому всі ці таємниці зводяться саме до Нолана. Чому саме він? Може, це не він взагалі, а є хтось інший?

Я зітхнула, згорбивши плечі, намагаючись усвідомити ситуацію:

— Може, ти й права. Але коли я була з ним, я відчувала, що він намагається щось приховати. Може, це не він винен, а просто його роль у всій цій ситуації.
— Чому б вам не піти до бібліотеки і не знайти ще більше доказів? — запропонував Адріан, його голос був тихим, але серйозним. — Можливо, він не є єдиним, хто має відповіді. І в тебе є чудова можливість це дізнатись. Я знаю, що ти не любиш рухатись без плану, але якщо вже почала шукати, то треба йти до кінця.