Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Що впало, те пропало 📚 - Українською

Читати книгу - "Що впало, те пропало"

631
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що впало, те пропало" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 111
Перейти на сторінку:
«Гугл», але цим його пізнання в комп’ютерах обмежуються. Натомість він мешкає в передмісті з дружиною й дітьми, а не в Елітному гниднику, де якісь навіжені посеред ночі кричать на невидимих ​​ворогів.

— Чудово. Працюй далі.

Морріс думає: «Неси далі свій жирний зад».

Жирний уйобок забирає свій зад, імовірно, прямуючи до їдальні, щоб погодувати свою огрядну мармизу. Коли він іде, Морріс клацає по іконці кошика, виділяє те, що мало не видалив, і повертає до головного файлу. Чи не найскладніша операція, але, закінчивши її, ледь стримує подих, як сапер, що тільки-но знешкодив міну.

«Де була твоя голова? — сварить він себе. — Про що ти думав?»

Риторичні запитання. Він думав про записники Ротстайна, які так близько. А ще про маленьку вантажівку й про те, як буде лячно знову сісти за кермо після всіх цих років за ґратами. І щоб туди повернутися, потрібно найменше ДТП… Єдиний коп, якому він видасться підозрілим…

«Слід ще трохи почекати, — думає Морріс. — Треба зачекати».

Але його мозок перевантажений, уже дійшов до червоної зони. Коли записники (гроші теж, хоча це не так уже й важливо) нарешті опиняться в нього, от тоді все заспокоїться. Сховати цих крихіток у шафі у своїй квартирі на дев’ятому поверсі Елітного гнидника, і можна буде розслабитися. Але зараз нервове напруження вбиває його. А ще світ, що змінився, нормальна робота й начальник, який не носить сірої форми, але перед яким усе одно потрібно ходити навшпиньки. Проте найголовніше нервове напруження спричиняється необхідністю сідати за кермо незареєстрованого транспортного засобу, не маючи прав.

Він думає: «До десятої мені стане краще. А поки зберися, підтягнися. Лайно? Та насрати».

— Справді, — шепоче Морріс і витирає краплинку поту, що вколола шкіру між ротом і носом.

24

О четвертій він зберігає роботу, закриває працюючі додатки й вимикає комп’ютер. Він виходить у розкішне фойє МАК, і там, ніби втілився в життя поганий сон, широко розставивши ноги й зчепивши за спиною руки, стоїть Елліс МакФарланд. Його перевіряльник роздивляється картину Едварда Гоппера[79], роблячи вигляд, ніби знається на мистецтві, хоча, найімовірніше, ні.

Не повертаючись (Морріс розуміє, що він побачив його відображення в захисному склі на картині, але все одно це виглядає трохи моторошно), МакФарланд вимовляє:

— Йо, Моррі. Як ся маєш, друзяко?

«Він знає, — думає Морріс. — І не тільки про вантажівку. Про все».

Ні, це не так, і він знає про це, от тільки та його частина, яка все ще залишається у в’язниці й завжди там буде, запевняє його, що це так. Для МакФарланда лоб Морріса Белламі — прозоре скло. Усе, що є всередині, кожна шестерня, що обертається, і кожне розпечене обертове коліщатко відкриті для його погляду.

— У мене все добре, містере МакФарланд.

Сьогодні на містері МакФарланді спортивна куртка в клітинку за розміром приблизно, як килим для вітальні. Він обводить Морріса поглядом, його очі повертаються до обличчя Морріса й зупиняються.

— Ти не виглядаєш так, ніби в тебе все добре. Обличчя бліде, під очима погані темні круги. Ти нічого не вживав такого, чого вживати не варто, Моррі?

— Ні, сер.

— Робив щось таке, чого робити не варто?

— Ні. — Думаючи про криту вантажівку із написом «Квіти Джоунса» на борту, що чекає на нього в Саут-Сайді. Ключі, напевно, уже лежать під колесом.

— Ніщо?

— Ні, сер.

— Ага. Може, це грип. Бо, чесно кажучи, ти виглядаєш, як десять фунтів[80] лайна в п’ятифунтовому[81] лантусі.

— Я мало не зробив помилку, — каже Морріс. — Її можна було б виправити… напевно… Але довелося б приводити айтішника, може, навіть відключати головний сервер. У мене могли бути неприємності.

— Ласкаво просимо до повсякденного світу, — каже МакФарланд із нульовим співчуттям.

— Для мене не повсякденного! — вибухає Морріс, і, о Господи, яке це полегшення вибухнути через щось безпечне. — Кому ще про це знати, як не вам! Якби це зробив хтось інший, йому б просто зробили догану, але зі мною все по-іншому. І якщо мене звільнять — за неуважність, я ж нічого не зробив навмисне, — я ж знову сяду.

— Можливо, — говорить МакФарланд, знову повертаючись до картини. На ній зображено чоловіка й жінку, які сидять у кімнаті й намагаються не дивитися одне на одного. — А може, і ні.

— Я не подобаюся моєму босові, — каже Морріс. Він знає, що це виглядає як скиглення, і, можливо, він дійсно скиглить. — Я знаю вчетверо більше, ніж він, як тут працює комп’ютерна мережа, і це його дратує. Він мріє мене позбутися.

— Твої слова трішечки нагадують параною, — говорить МакФарланд. Його руки знову з’єдналися над його справді видатними сідницями, і Моррісу раптом стає зрозуміло, навіщо МакФарланд з’явився тут. МакФарланд простежив за ним до мотомайстерні Чарлі Роберсона й вирішив, що він щось задумав. Морріс знає, що це не так. Він це знає.

— Навіщо вони взагалі дають такій людині, як я, ритися в їхніх файлах? Мені, умовно-достроковику? Якщо я зроблю щось не те, а я майже це зробив, вони ж втратять купу грошей!

— А ти думав, чим будеш займатися на волі? — запитує МакФарланд, продовжуючи розглядати картину Хоппера, яка називається «Квартира 16-А». Вона ніби захопила його, але Морріса не обдуриш. МакФарланд знову спостерігає за його відображенням. Оцінює його. — Ти занадто старий і занадто плюсклотілий, щоб тягати коробки на складі або працювати садівником.

Він повертається.

— Це називається «включення в основний потік», Моррісе, і не я це вигадав. Якщо хочеш поскиглити, знайди того, кому на це не насрати.

— Пробачте, — каже Морріс.

— Пробачте що?

— Пробачте, містере МакФарланд.

— Дякую, Моррісе, це вже краще. Зараз ідемо до туалету подзюрити в стаканчик і доведеш, що твоя параноя не викликана наркотиками.

Ідуть останні офісні трудівники. Деякі кидають погляд на Морріса та на здоровенного чорного чоловіка в яскравій спортивній куртці, потім швидко відводять очі. Морріс відчуває бажання закричати: Так, це мій перевіряльник, подивіться гарненько!

Він іде за МакФарландом до чоловічого туалету, у якому, дякувати Богу, нікого немає. МакФарланд, склавши на грудях руки, привалюється до стіни й спостерігає, як Морріс дістає свою мляву штуковину й виробляє зразок сечі. За тридцять секунд, коли вона не синіє, МакФарланд віддає стаканчик Моррісу.

— Вітаю. Виливай, друзяко.

Морріс виливає. МакФарланд методично миє руки, намиливши кисті до самих зап’ясть.

— У мене немає СНІДу, знаєте. Якщо ви про це хвилюєтеся. Я проходив тест перед тим, як мене відпустили.

МакФарланд акуратно витирає свої великі руки. Якусь мить він розглядає себе в дзеркалі (можливо, шкодуючи про

1 ... 61 62 63 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що впало, те пропало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що впало, те пропало"