Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Гра у відрізаний палець 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у відрізаний палець"

508
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра у відрізаний палець" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Детективи / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 113
Перейти на сторінку:
запитала вона.

– Так, дружина і син, – відповів Нік.

– Вони ще там?

Нік кивнув.

– Вам спочатку, звичайно, потрібно роботу знайти, квартиру більшу. Ці квартири, – вона окинула поглядом своє житло, – будувалися для самотніх літніх людей, а не для молоді.

Випивши чаю та з’ївши шматочок тортика, Нік подякував фрау Гуг за обід і повернувся до себе. Тепер можна було не боятися телефонних дзвінків. Навпаки, треба було дзвонити, що він насамперед і зробив. Набрав номер у Трірі і, прослухавши механічний голос автовідповідача, залишив повідомлення, яке мало відгукнутися в нервах пана Вайнберга, якщо, звичайно, він був людиною нервовою.

52

У Києві за ті декілька днів, які Віктор провів у Англії, почалася справжня осінь. Місто почервоніло і пожовкло. Опале листя вже шелестіло під ногами. Люди одягалися тепліше. Холодний вітер, який не звертав уваги на сонце, що все ще світило, провіщав близьку зиму.

Уже по дорозі до Києва, в машині на Бориспільському шосе в кишені піджака задзвонив мобільний телефон.

– Із поверненням, – пролунав знайомий голос Георгія. – Ти не сам?

Віктор кинув погляд на стажиста Занозіна, що пригнав його червону «мазду» в аеропорт і тепер сидів поруч на передньому пасажирському сидінні.

– Ні, – відповів Віктор.

– Додому їдеш?

– Так.

– Хвилин через сорок подзвоню!

Віктор обернувся до Мишка Занозіна.

– Що тут нового?

– У нашій справі майже нічого, зате почався відстріл майбутніх кандидатів у депутати. Двох убили в Києві, одного в Сімферополі й одного у Дніпропетровську. І все за один тиждень.

– Ну, це дійсно не наша справа, – кивнув Віктор.

– Хтозна. Була нарада в УВС. Генерал Воронько попередив, що нам належить займатися безпекою деяких кандидатів, тих, яких підтримує МВС…

– Кому це – нам? – запитав Віктор.

– Райвідділу.

Під’їхавши до своєї висотки, Віктор узяв із заднього сидіння дорожну сумку і подивився задумливо на Занозіна.

– Знаєш що, їдь машиною в райвідділ, а я своїм ходом під’їду!

Стажист кивнув.

– Скажи Щурові, що годинки через дві буду, – попросив Віктор.

«Мазда» повільно покотила по хвилястій і звивистій «дорозі життя», а Віктор зайшов у парадне.

Удома було чисто і світло, мовби прибирання було спеціально до його приїзду.

Іра зустріла його радісно. Поцілувала.

– Умивайся і на кухню! – лагідно скомандувала вона.

– А де Яночка? – запитав Віктор.

– Щойно заснула.

Вони сиділи вдвох за кухонним столом і з апетитом наминали домашні пельмені. Віктор уже відійшов од відчуття дороги. Завіконне сонце передавало йому свою бадьорість, і разом із бадьорістю у нього виникло почуття удачі, вже спійманої за хвіст і майже ручної. У внутрішній кишені піджака лежав конверт із фотографіями, які могли напевно вивести його на потрібних людей. Тепер у нього були козирі, яких не було навіть у Георгія.

І знову думка про Георгія викликала у Віктора злегка іронічну посмішку. Мовби він подумки і беззлобно мстився Георгію за те, що той ставиться до нього, як до якогось хлопчиська, не здатного приймати рішення.

– Ти чого усміхаєшся? – запитала дружина.

– Та так, згадав дещо, – відповів Віктор.

– А ти пам’ятаєш, що завтра Яночці сім місяців?

– Хіба ж це дата? – здивувався Віктор.

– До року відзначають кожен місяць, а потім уже тільки рік…

– І як же ти хочеш відзначити?

– Та ні, я не про це! Ти їй що-небудь привіз?

Віктор замислився. Ірі він привіз косметичний набір, куплений у «дьюті-фрі» в Гетвіку за двадцять фунтів. Просто підглянув, що купувала одна молода жінка, і купив те саме. А ось про донечку не подумав, точніше, гадав, що їй ще рано подарунки купувати.

– Ні, нічого.

– Не страшно, можна й тут купити, – махнула рукою Іра. – Давай тарілку, я тобі ще покладу!

Відчуття удачі поступово витіснялося відчуттям ситості. Все швидше і швидше відходив у минуле сьогоднішній політ, та й уся ця поїздка до Англії. Вже хотілося скоріше опинитися на роботі й посидіти там годинку на самоті, розклавши на столі отримані від Войтека фотографії. Подумати, як діяти далі.

Мобільний задзвонив, коли вони з Ірою пили каву.

– Ну як, душ прийняв? – запитав Георгій.

– Ні, зате пообідав добре.

– Тоді слухай головну новину. Сьогодні вранці загинула вдова Броницького.

– Як загинула? – обличчя Віктора враз напружилось.

Іра взяла свою чашку з кавою і тихенько вийшла, щоб не заважати чоловікові розмовляти.

– Дивно загинула. Йшла кудись уздовж дороги біля будинку й потрапила під автомобіль. Свідків немає, але водій машини стверджує, що її штовхнули під колеса. Думаю, що не бреше. Як там її синок?

– Його там немає, – відповів Віктор.

– От тобі й на! А де ж він?

– Його забрала з коледжу посольська машина. Сказали, що з його матір’ю стався нещасний випадок, і відвезли. Щоправда, в посольстві кажуть, що це неправда, там ніхто нічого про нього не знає…

– А коли це було?

– Його відвезли три дні тому.

– А нещасний випадок з мамою стався тільки сьогодні. Цікаво… Невже у нас із Англією така різниця в часі?! Та-а-ак… Отже, значить, даремно з’їздив?

– Чому ж, гадаю, що недаремно. Послухав лекції з боротьби з відмиванням мафіозних грошей, привіз список банків, помічених у підозрілих операціях…

– Ну і з колегами з різних країн, напевно, познайомився?

– Так.

– Ну тепер чекай до себе інтересу з іншої організації… Гаразд, повернімося до справи. Їдь зараз на роботу, уточни, що там нового з приводу вдови. Я тобі ввечері передзвоню.

«Ввечері, – подумав Віктор, уже заховавши мобільний до кишені та подивившись у вікно. – Вже майже вечір…»

Витягнувши з сумки куплену для майора Криська картонну упаковку ірландського пива «Кеффріс», рекомендованого Войтеком як краще пиво у світі, Віктор переклав її в пакет і, заглянувши в кімнату, пообіцяв Ірі повернутися години через три-чотири.

Заходячи в райвідділ, він звернув увагу на відсутність своєї «мазди» там, де вона зазвичай стояла.

– Що, Занозін поїхав кататися? – запитав він у чергового, що ліниво стояв біля входу і тримав обидві руки поверх «калашникова», що висів біля пояса.

– А він і не приїжджав. Як вирушив у аеропорт, так і не повертався.

Похитавши головою, Віктор піднявся до себе.

– Доки тебе не було, всі тільки тебе й шукали! – сказав Віктору майор, засовуючи привезене пиво під свій робочий стіл. – Із міністерства дзвонили, з управління, ще звідкись. Разів десять, напевно. Хотіли дізнатися, коли ти повертаєшся. Я всім сказав, що сьогодні. Зате сьогодні ніхто тобі не дзвонив! Цирк! Ну як з’їздив?

Віктор коротко розповів про конференцію і про Лондон.

– От бачиш, стара пісня нарешті стала бувальщиною!

– Яка пісня? – запитав Віктор.

– «Молодым везде у нас дорога, старикам всегда у нас почет!» Мені якраз

1 ... 61 62 63 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у відрізаний палець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у відрізаний палець"