Читати книгу - "Лоліта"

Слова без практичного досвiду не мають сенсу. Що, власне кажучи, можуть значити для Доро еї Гуммерсон яка-небудь Грецiя чи Ближнiй Схiд з їх гаремами та рабинями? " Ця програма мене спочатку дещо збентежила; та я порадився з двома розумними дамами, в минулому пов'язаними зi школою, й вони запевнили мене, що дiвчата там багато й ґрунтовно читають i що вся ця дурня щодо "комунiкацiї" — просто рекламне дзижчання, маюче на метi оздобити старомодну Бердслейську гiмназiю корисним в фiнансовому сенсi "модерним" вiдтiнком, хоч насправдi вона зосталась так само бундючною, як чепець.

Iнше, що менi сподобалось в цiй саме школi, розсмiшить, напевно, декотрих з моїх читачiв; та для мене воно бачилось дуже важливим, бо вже так я влаштований. Рiч у тiм, що через вулицю, як раз проти нашого будинку, я помiтив пролом межи будiвель — смiттєве пустище з яскраво-фарбованими кущами, груду цеглин, кiлька безладно покладених дошок i лiлово-палеву пiну вбогих осiннiх квiтiв; через цей вилом можна було розгледiти в млойнiй далинi вiдрiзок шкiльної вулицi, яка йшла паралельно до нашої, Теєрiвської, а за цим вiдрiзком — шкiльний майданчик для iгор. Окрiм психологiчного потiшання вiд сумiжностi Дольчиного дня з моїм, наданого менi цiєю комбiнацiєю, я одразу вiдчув задоволення, яке я отримаю, розглядаючи з лiжка в кабiнетi, за допомогою потужного бiнокля, статистично неминучий вiдсоток нiмфеток серед дiвчаток, якi бавляться навколо Доллi пiд час великої перерви. Нажаль, з першого ж шкiльного дня з'явились робочi й збудували паркан впоперек пустища, по чому дуже скоро за парканом зросла споруда з жовтого дерева, яка щiльно закрила мiй чарiвний пролом. Коли ж вони нагромадили достатньо матерiалу, щоб зашкодити менi, цi абсурднi будiвники урвали роботу й нiколи не з'явилися знову.

5.

На Теєрiвськiй вулицi — однiй з кращих негендлярських вулиць, пiд зеленими, рудими, золотими деревними шатрами поважного унiверситетського мiстечка, було неминучим, щоб завелись особи, якi стрiчають вас чемним гавкотом метеорологiчних вiтань. Я пишався точною температурою моїх стосункiв з ними: жодної вульгарностi, але повна вiдчуженiсть. Мiй сусiд на захiд вiд мене, який мiг бути дiлком або професором, або тим i другим, був промовляв до мене, поки голив газон або поливав авто, або дещо пiзнiше, розморожував проїзд до ґанку (байдуже, що всi цi дiєслова не до ладу) та моє уривчасте бумкання, будучи лише тiєю мiрою членоподiбним, що звучало як трафаретне погодження або запитальне заповнення паузи, заважало будь-якому розвитковi фамiльярних стосункiв. З двох будинкiв короткотривалого пустища навпроти нас, один був позабиваний, а в iншому мешкали двi професорки англiйської словесностi, твiдова, коротко-волоса мiс Лестер i блякло-жiноча мiс Фабiан: єдиною їх емою пiд час наших коротких тротуарних розмов були (я благословляв їхнiй такт!) юна привабнiсть моєї доньки й "наївний шарм" Гастона Годена. Сусiдка моя зi схiдного боку була значно шкiдливiшою вiд усiх. Ця банальна проноза вийшла прямо з фарсу. Її покiйний брат був колись "причетним до унiверситету" — в якостi старшого сторожа. Пам'ятаю, як вона раз зупинила Доллi на вулицi, поки я стояв при вiкнi у вiтальнi, нестямно чекаючи повернення зi школи моєї голубки. Обридлива стара дiва, силячись приховати хворобливу цiкавiсть пiд маскою сласної зичливостi, спиралась на свою схудлу, як цiпок, парасольку (крупа щойно спинилась, ледь вислизнуло холодне, вологе сонце), а Доллi в розстiбнутому попри гнилу холоднечу коричневому пальтi, стояла, прижимаючи до тулуба двоповерхову споруду книжок на бюварi (так у них було в модi носити пiдручники); її рожевi колiна виднiли мiж краєм спiдницi й незграбними халявами довгих гумових чобот, i дурнувате, розгублене всмiхнячко то з'являлось, то згасало на її кирпатому обличчi, яке — можливо внаслiдок блiдого зимового свiтла — здавалось майже некрасивим, на зразок простенької нiмецької M gdelein; i ось так вона стояла й старалася справитись з запитаннями мiс Схiд: "А де твоя мама, люба? А чим займається твiй бiдний батько? А де ви жили ранiш?" Iншого разу ця бридка тварюка до мене пiдiйшла на розi з привiтанням, — та менi вдалося зiрвати розмову; а кiлька днiв по тому вiд неї прийшла записка в конвертi з темно-синiм обiдком: тонко змiшуючи патоку з отрутою, вона запрошувала Доллi прийти до неї якось у недiлю: — "згорнутись у крiслi й перебрати купу чудних книжок, якi покiйна мати подарувала менi в дитинствi, замiсть того щоб вмикати радiо на повну гучнiсть кожної ночi до бозна якої години".

Велику обачнiсть я також повинен був мати до панi Гулiган, прибиральницi й препоганої кухарки, яку я успадкував разом з пилососом вiд попереднiх жильцiв. Доллi отримувала щоденний снiданок у школi, отже тут утруднень не було; брекфаст-бо, вельми рясний, я навчився готувати для неї сам, а вечором пiдiгрiвав обiд, який панi Гулiганчиха готувала перед вiдходом. В цiєї зичливої й нешкiдливої жiнки було, слава богу, доволi мутне око, яке не помiчало подробиць; я складав постелi й у цьому став експертом, та все ж нiяк не мiг позбутися вiдчуття, що десь залишився роковий слiд; а в рiдких випадках, коли присутнiсть Гулiганчихи збiгалась з Лолiтчиною, я все побоювався, що моя простодушна дiвчинка пiдпаде пiд колисковi чари чуйної баби й що-небудь вибовкне на кухнi. Менi часто бачилось, що ми живемо в освiтленому наскрiзь скляному будинку, i що кожної митi тонкогубе пергаментне обличчя сусiдки може зазирнути крiзь випадково незавiшене вiкно, щоби задарма побачити речi, за один позирк яких найпересиченiший voyeur заплатив би невеликий маєток.

6.

Два слова про Гастона Годена. Знайомство з ним було для мене приємним — або принаймнi не обтяжливим — через флюїди цiлковитої безпеки, якi, йдучи вiд його широкої фiгури, обвiювали з усiх бокiв мою таємницю. Це не значить, що вiн про неї не здогадувався: я не мав особливих причин вiдкритись