Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » Я обираю бути твоєю, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обираю бути твоєю" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 110
Перейти на сторінку:
Глава 19

Я підіймаю голову, впиваючись поглядом у вічі своєму кошмарові. Він такий самий вродливий, як я пам'ятаю. Високий брюнет з карими очима. Риси обличчя, правда, трохи різкуваті, а вираз зарозумілий. Але варто куарду помітити мій погляд, як він одразу зображує чарівну усмішку. Навіть крок до мене робить. От тільки дорогу йому заступає Рок. І стільки неприхованої загрози у цьому русі, що мороз по шкірі бере.

– Я мало не вмерла… ми ледве не вмерли, – вимовляю тихо, накриваючи руками живіт. Але в наповненому гнітючою напругою повітрі мої слова звучать як постріли. Для мене так точно. Закритися б, сховатися від загальної пильної уваги, що кропивою жалить мої оголені нерви.

− Тобі не треба було тікати, Солю. Я залишив тебе на пів години, щоб попіклуватися і принести сніданок, а коли повернувся, від тебе вже й сліду не лишилося, – дуже переконливо заявляє так званий батько моєї дитини. – Досі не розумію, як ти змогла це зробити. Але зробила. Втекла від мене.

Мене знову накриває та дика, страшна паніка, яку я відчула, прокинувшись у незнайомому будинку, не пам'ятаючи, що зі мною сталося. Хіба так почувається та, що провела ніч із чоловіком добровільно? Так, я тоді бігла, як ошпарена.

– Якщо… якщо це так, то чому я нічого не пам'ятала? Навіщо було стирати мені пам'ять, якщо не було насильства? – недовірливо скривившись, питаю я. – Навіщо? Я пам'ятаю, що не збиралася ні з ким йти. І з тобою йти не збиралася. Але ти... якось переконав мене...

– Отож, переконав. Не змусив, крихітко, – поблажливо посміхається Ескаєр Лаяре. – А щодо пам'яті, не розрахував, вибач. Хто ж знав, що ти така сприйнятлива. Я тебе просто заспокоїти хотів. Ти все не так зрозуміла, Солю. І даремно мене звинувачуєш. Нам ще подружні стосунки налагоджувати.

І от тут мене знову пересмикує. Спогади не зробили так, щоб все стало для мене абсолютно ясним і зрозумілим. Я тих спогадів боялася. Боялася побачити, як моїм бездушним тілом мерзотно скористався ґвалтівник, а натомість мене знову почало роздирати зсередини сумнівами, емоціями та відчуттями, що суперечать один одному, страхом, замішаним на збудженні, внутрішнім опором і спогадами про нице фізичне задоволення, соромом і бажанням… Чи було це все нав'язаним? Чи щось там було і моє? 

Може він справді не винен, що я ледь не померла, що його дитина випила всі мої сили, намагаючись вижити? Може він би повернувся? Може… Але всі ці «може» не роблять цього куарда привабливішим у моїх очах. Він лякав мене тоді. Лякає і тепер. І точно не викликає жодного бажання бачити його своїм чоловіком. Тільки чому він каже про це так, ніби я не маю іншого вибору? Невже справді не маю?

− Дуже переконливо, сьєре Лаяре, − з презирством хмикає Рок. Він, як і раніше, стоїть переді мною кам'яною стіною, не дозволяючи Ескеру наблизитися. − Змусити засумніватися щиру і відкриту серцем дівчину у своїй провині у вас майже вийшло. Який жаль для вас, що тут присутня вся Рада адамірів та його величність, для кого ваша гра надто очевидна.

– О, чи вам судити мене, адаміре Шаєра? − холодно цідить його противник. − Як швидко вона стала вашою підопічною. Чи добровільно?

− Сьєре Лаяре, ви забуваєтесь, − змушує нервово здригнутися сталевий голос імператора. От і не кричить він начебто, а немов бетонною плитою всіх приклав. – Вас покликали до цієї зали, щоб ви дали відповіді на запитання, а не вимагали їх. Але коли вже зайшла мова, я особисто засвідчую, що всі дії адаміра Шаєра були правомірними. Сьєра Соломія сама просила його захисту та допомоги, коли з'явилася у нашому світі.

Очі Ескаєра, звернені на Рока цієї миті, спалахують справжньою ненавистю, але він швидко бере себе в руки, повертаючись до імператора. А той продовжує:

– Я і всі присутні хотіли б почути ваші пояснення, що ви взагалі робили на Землі? Особливо з урахуванням домовленостей між родинами Лаяре і Вельхо. Якщо зрозуміли, ким насправді є сьєра Соломія, з якою ви провели ніч, то чому безвідповідально повернулися в Ільмондар і спробували пройти злиття з іншою жінкою, замість того щоб шукати свій втрачений скарб? Чому не спробували переконатися, що дівчина не завагітніла після тієї ночі? Відповідайте!

− Так, звичайно, ваша величність, − Ескаєр чемно кланяється.

Його батько, який до цього так і стояв посеред зали, кидає на сина уважний погляд. Я б навіть сказала застережний та дуже невдоволений. А потім сідає у своє крісло, приготувавшись слухати, як і решта.

Повертається на своє місце і Рок, але перед цим кілька секунд вдивляється у мої очі. Від його неприхованої турботи на серці по-справжньому тепліє. Цей погляд допомагає зібратися, змиває страх, стирає болісну плутанину, що повернулася до мене разом зі спогадами. Цей погляд змушує повірити, що я не самотня в цьому чужому мені світі сильних жахливих куардів, лише зовні схожих на людей, що моя вразливість не стане вироком для мене та моєї дитини, що нас захистять. Адже він обіцяв.

А тим часом Ескаєр починає свою промову. На перше запитання з покаянням у голосі зізнається, що на Землю вирушив, щоб розважитись перед тим, як стати пов'язаним з однією єдиною жінкою. Так, мовляв, визнає, що це його характеризує не з кращої сторони, але й законом не заборонено. А з дочкою адаміра Вельхо у них спочатку планувався договірний союз. І вона б не дізналася про це, якби все так не повернулося.

Далі він починає розпинатися, як сильно запав на мене, як я йому сподобалася, як він ловив мої погляди, привертаючи увагу і намагаючись розслабити, щоб схилити до згоди. Грає словами й намагається пояснити, що не примушував мене ні до нічого, що в той вечір я просто дозволила собі те, чого сама хотіла, під його впливом.

Ага, як же. Прямо весь такий чарівний і солодкий, що аж верне. Заборонений плід. Гнилий тільки. І я чим більше все те слухаю, тим більше мене нудить. Адже бреше! Бреше! Тепер, коли шок від спогадів трохи спав, я це виразно бачу. І бачу не одна я.

— Сьєре Ескаєр, якщо ви ще не зрозуміли, сьєра Соломія все згадала, — холодно перебиває його на півслові імператор. − І поки ви не продовжили свою дуже захопливу розповідь про заборонені задоволення, які вона собі з вами дозволяла, і про те, наскільки мізерна ваша особиста роль у тому, хочу попередити, що підопічна адаміра Шаєра настільки довіряє своєму опікуну, що весь цей час дозволяла йому читати свій розум. Її спогади бачив і він... і я. Отже, переходьте до тієї частини, коли ви покинули дівчину одну, прирікаючи на смерть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 61 62 63 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"