Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Хоч і прозвучало це безглуздо, але краще така правда.

- Це отрута, - сказав Дракон, продовжуючи вивчати моє обличчя.

- Я знаю, - відповіла навіть не моргнувши. - Це схоже на ту отруту, якою був просочений корсет.

- Так, - підтвердив його високість. – Але зараз він зеленого кольору, отже, умов зберігання не було дотримано.

- Умови? – перепитала я.

Він кивнув і нарешті перестав свердлити мене своїми очима.

- Отрута спочатку безбарвна, і тільки потрапивши в тепло, набуває кольору і починає діяти.

- Ось воно що... - промовила я задумливо.

А справді, корсет не був зеленим, коли Мірана дістала його, отрута проявилася після, потрапивши під сонячні промені. Виходить, мені його підкинули саме того ранку, а не заздалегідь.

Навіть холодок пробіг по спині. Значить, поки я спала, хтось зайшов до кімнати та підклав корсет. Жах який, так і вбити могли. Дивно, що не вбили.

Глянула злякано на принца. З кожним днем ​​моє перебування на цьому світі стає все катастрофічнішим. Як би дожити до того дня, коли зможу забратися звідси.

- Вам треба бути обережнішим, - промовив він, ніби прочитавши мої думки, і сів на одній із подушок. - Більше не ходіть ніде одна. Мої воїни доглядатимуть вас.

Його обіцянка трохи заспокоїла, але страх до кінця поки що не минув.

- Погляньте на це, - сказав принц, запрошуючи мене жестом теж сісти і простягаючи аркуш паперу. – Вам знайомі ці символи?

Взяла з його рук папір. На ній були дуже дивні малюнки, ні на що не схожі, але від них віяло чимось потойбічним.

- Ні, - повернула йому назад швидше лист. - Що це?

- Ці символи були виявлені в одному придорожньому готелі. З їхньою допомогою викликають істот зі світу тіней.

- А ви довідалися, хто там зупинявся? - запитала я, а у самої мороз по шкірі пройшов.

- Там побувало надто багато людей, сліди затерті, - відповів з досадою його високість. - Але це ще не все. Ось ці символи позначають, що той, хто їх викликав, практично вичерпав свою душу. У цьому світі від нього залишилася лише оболонка.

Навіть дихання перехопило від жаху, що накрив. Ніби нічого такого принц не сказав, від чого мені так страшно?

- А як впізнати таку людину? - запитала і завмерла в очікуванні відповіді.

- Зовні - ніяк, - сказав принц. – Лише вчинки можуть його видати.

- Як? – від хвилювання волосся на голові заворушилося.

- Він байдужий і холодний до всього, крім тієї мети, яку має.

Характеристика дуже схожа на самого принца Асгарда. Він теж немов родич Снігової королеви, від одного погляду замерзнути можна. Хоча, якщо подумати, він небайдужий до своїх братів. Одного ненавидить, а до іншого відчуває ніби теплі почуття, ще є і кронпринц, здається, вони дружні. І це лише те, що на поверхні. Толком я не знаю цієї людини, і що там глибоко всередині залишається загадкою.

- А зображати почуття він може? - задала наступне питання, продовжуючи розмірковувати.

- Ні, - відповів його високість. – Навіть щоб прикидатися, треба мати хоч якісь відчуття.

- Як же людина може жити у такому стані? - у мене в голові це не вкладалося.

- Чистий нічим не затьмарений розум. Якщо він був дурний до того, як віддав душу, то з кожною викликаною істотою стає все розумнішим. Втрачаючи можливість відчувати, набуває неймовірно витонченого розуму. І злочини стають дедалі витонченішими.

Якась неправильна закономірність. Людина розумнішає з кожним днем, але продовжує творити зло? Наскільки я знаю, у нашому світі, принаймні всі геніальні люди неймовірно чутливі і вразливі. Тут прямо протилежне.

- Але якщо він стає розумнішим з кожним разом, то повинен розуміти, що творить зло і це загрожує йому самому загибеллю?

- Не розуміє, адже почуття страху в нього теж немає, - сумно посміхнувся принц.

- Ааааа - простягла я, знову впадаючи в задум.

Треба уважніше придивитися до тих людей, що оточують мене. Вбивця не може бути далеко, він десь зовсім поряд.

- Але давайте повернемося до тієї справи, за якою я прийшов, - торкнувся його високість до моєї руки, і коли я підняла погляд, показав мені важкий том правил палацового етикету.

- Покличу Мірану до кімнати, - підвелася я з подушки і пішла до дверей. - Правила пристойності ніхто не скасовував, перебувати з вами в такий пізній час, та ще й наодинці, тільки лінивий не засудить.

- Боюсь, ваша служниця зайнята і не зможе бути присутньою, - зупинив Його Високість.