Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Застигаю. Тіло, немов наливається воском, який моментально твердне. Думаю, що робити, шукаю слова для розмови… Утім нічого не приходить до голови.

Стовбичу десь хвилину, а далі, коли м’язи попускає, то сідаю біля нього.

Липовський навіть не звертає уваги на мене. Здається, спеціально удає, що не помічає. Продовжує пити.

Обережно кладу руку йому на плече та одночасно не знаю, чи правильно роблю. А якщо це тільки розлютить? Я взагалі можу його торкатися?

Знову жодної реакції. Це не дуже добре. Утім продовжую відчувати тепло чоловіка, яке слабко пробивається через піджак.

Треба підключати слова, бо так можна до ранку сидіти, мов дві качки в очереті, які ховаються від мисливців. Тому починаю розмову:

- А чому саме німецька вівчарка?

- Собака має бути схожа на собаку, а не на пацюка, який зараз ноги протягне, - ледь не моментально відповідає. - Терпіти не можу отих здихів на сірниках.

- Я зрозуміла. А яка у нього кличка?

- Це вже сама придумаєш, - обертає голову до мене та ставить порожній келих на стіл. - Ти його власниця.

Липовський абсолютно не злий, а скоріше трішки нервовий. Дивлюся на його профіль та кажу:

- Добре, я щось придумаю… Навіщо ти став виконувати все, що я кричала? - неочікувано кидаю головне запитання. - Приніс цуценя, морозиво та підвіску… Не варто було.

- А що мені залишалося робити? - різко повертає голову та продовжує. - Ти зачинилася у ванній, ревіла там, нікого не пускала…

- Вибач, я не хотіла, - ледве витримую його погляд, який не наганяє страху під шкіру, але він у нього важкий. - Я просто образилася, що ти став звинувачувати мене в тому, що я не робила.

Справляє мовчанку та дивиться. Так пильно, що я відвертаюся та забираю руку.

- Адо, не згадуймо це. Ти мені добряче сьогодні викрутила мізки, а тому надалі я перегляну свою політику щодо твого крутіння задом перед іншими.

Хочеться стукнути його чимось важким, але чи є сенс?

Липовський типовий ревнивець та дуже сильний. Мої заперечення йому нічого не доведуть. Тільки розбурхають.

- Більше не бери мене на заходи - я не хочу подібних скандалів.

Він мовчить, а далі питає:

- Хоч угодив тобі?

- Я завжди хотіла мати собаку, а підвіска неймовірно гарна… Де ти це все знайшов у десять годин вечора?

- Треба місця знати.

- Я зрозуміла, - протягую.

- Тоді займайся заїданням стресу, а я піду…

- Куди? - питаю та руками чомусь впиваюся йому в коліно.

- Адо, не влаштовуй допит.

- Не йди, - мовлю та зустрічаюся з ним поглядом. - Я постійно тут одна.

- Уже не одна, - хоче встати, а я роблю щось неймовірне. Безсоромно вилажу йому на коліна та блокую собою. Зараз у такій самій позі, як тоді, коли  змусив це зробити у нього вдома.

Він дивується, але я сама трішки шокована від власних дій. Поводжуся дійсно, мов розпусна дівиця. Якщо потягнути за мотузочку халата, то взагалі буду голою. У мене нічого нема під ним.

- Адо, я радий, що у тебе грайливий настрій, але не маю бажання для цього - втомився

- Ну тоді хоч не йди, - кладу одну руку йому на плече, а інше на те місце, яке  вже "хоче" попри його «втому», яку щойно озвучив. - І навіщо обманюєш?

- Уже не соромишся руки простягати, - нехтує моїм запитанням, а я гладжу горбик. - А раніше така перелякана була.

- А якою мені потрібно було бути?

- Адо, ти сама до мене прийшла, - залазить його рука під халат та всаджується на сідниці - стискає її. Міцно та власно впивається пальцями.

- Так склалися обставини, - продовжую свою  еротичну дію.

- І що це за обставини? - пірнає друга рука під халат, а погляд стає хтивим. Очі вже блищать, а обличчя розпливається у нестримному бажанні.

- Я не хочу говорити про це зараз, - починаю іншою розстібати його сорочку, яка ховає міцне та в'язисте тіло. - І взагалі згадувати.

- Добре, - погоджується, сильно стискаючи сідниці. - Я також не бажаю слухати якусь єристь. Мені цікаво наступне - що ти будеш робити далі… Бо поки початок гарний. Якщо так продовжуватимеш, то я передумаю кудись йти.

Піде він. Жартівник. Та його член ледве штани не рве від ерекції.

- Передумаєш, - кажу йому, розстібаючи останній ґудзик.

- Скільки впевненості у твоїх словах. Значить це щось має бути особливе.