Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Я стояла мов вкопана та дивилася на авто, яке тихо гуділо. Невже він не жартує? Я нічого не розуміла...

За хвилину сиділа в авто. Євгеній був наче не живий. Від нього тягнуло холодом, що пронизував кожну клітинку мого тіла. Мені хотілося якось розтопити цей лід своїми словами та вмовити дати більше часу, проте це марна праця. Якщо Маланюк хоче чогось, то він не відступить від своїх принципів. На жаль, він саме така людина, котру нереально переконати у чомусь іншому.

Ми стояли мовчки п'ять хвилин. Весь цей час працював двигун, але у салоні було настільки тихо, що було чутно, як ми дихаємо. Євгеній затягував у свої легені повітря дуже повільно, а я швидко, бо дуже сильно нервувалася.
Мій мозок не знав, що робити та не уявляв, як сказати Ральфу про свої наміри.
Звісно я могла нічого не пояснювати, а просто зібрати речі та піти, але це все якось не гарно так робити. Був варіант написати йому листа, але...

- Ліно, зрозумій мене, - зненацька почав говорити Євгеній, що я аж здригнулася. - Я хочу для нас щастя. Чим раніше ти кинеш Ральфа, тим раніше воно настане. Також ти значно полегшиш життя Лауді.

- Якщо не погіршу, - пробурмотіла я, не подумавши, адже цієї хвилини схопила від Євгенія злий погляд.

- Ти маєш думати про нас, - проскрипів він.

- Так, вибач, - дивилася я йому прямо в очі.

Євгеній поклав руку на коробку передач. Ми вже мали їхати, але він зненацька схопив мене та запитав:

- Чому між нами так все завжди складно? Чому ми не можемо жити спокійно? Що нам таке заважає?

Якщо чесно говорити, то я сама не раз задавала собі це питання, але ніяк не могла на нього відповісти. Якось так складається, що доля постійно дає нам незрозумілі випробування... Хоча може все не варто скидати на невідомо, що, а краще подивитися на свої дії. Я довго обманювала Євгенія, а він мене. Можливо саме тому у нас так все не дуже добре?

Але зараз я не приховую від нього нічого, але не варто забувати, яка ситуація на цю мить є. Ліна дурить свого чоловіка, який зробить для неї все, що вона тільки побажає.

Господи! Навіщо я взагалі виходила за нього заміж? Бо він казав гарні слова? Чи дарував коштовні подарунки? А може завойовував всіма можливими способами? На жаль, усі вище перераховані пункти правдиві.

Я справді повелася на це все, проте при цьому його абсолютно ніколи не кохала. У моєму серці навіть близько не було такого почуття. Все формувалося на повазі та ще чомусь...

- Така наша доля, - сказала я Євгенію.

- Дурня, - пирхнув він.

- А якщо ми спеціально маємо пережити таке, аби надалі цінувати один одного?

- Надіюсь після того, як ти підеш від Лауди, то такі випробування припиняться, бо я не матиму більше сил на такі емоційні гойдалки. Я хочу спокійно жити із жінкою, яку кохаю...

Євгеній мав рацію. Мені також це все набридло. Хотілося спокою. Останнім часом мені так погано, що інколи навіть починає в грудях нити серце, а також час від часу виникає таке відчуття, що все в середині вмерло. Особливо гостро це проявляється, коли я знаходжуся з Ральфом, а абсолютно повністю зникає, коли біля мене Євгеній. Навіть якщо він злий.

- Ліно, - звернувся до мене Маланюк.

Я обернулася в його сторону голову. Його вираз обличчя став м'яким.

- Що?

- Я тебе люблю.

Ці слова були для мене солодші за мед. Я почула те, що хотіла.

- І я тебе люблю, - промовила я, побачивши краєм ока краплю, що впала на лобове скло та швидко покотилася вниз.

- Починається дощ, - також відреагував він на це

- Так, - махнула  головою та побачила, як друга, а потім третя, четверта краплі почали бомбардувати авто.

- Нам треба їхати, бо якщо дорога намокне, то ми загрузнемо біля цього озера.

- А як ти про нього дізнався?

- Дуже довга історія, - відказав він та нарешті змусив автівку рухатися.