Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова 📚 - Українською

Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

300
0
17.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лялька, або Бухгалтер на вимогу" автора Анна Пахомова. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 71
Перейти на сторінку:
ч. 39 Віолетта

39

ВІолетта

Ранок мабуть був одним із кращих в моєму житті. По при біль в тілі, і купу синців, я прокидалась з дивним відчуттям, що все має бути гаразд. Арешт Назара ніби посунув важку хмару над моєю головою. Чи може справа була в тому, що я прокидалась в чоловічих обіймах, виплутуватись з яких мені геть не хотілось. Навіть чоловіча нога, досить важка, закинута поверх моїх ніг, не викликала бажання ворушитись.

- Доброго ранку, - Журба все-таки помітив що я вже не сплю.

- Маю тобі в котре подякувати за моє спасіння, - проговорила швидше, ніж він почне на мене давити і відчуття вдячності випарується.

- О, це  у мене вже як підробіток, - погодився Артур. – Але сподіваюсь більше роботи не буде. Я вже подбаю щоб сімейка придурків мала інші забавки, ніж чіплятись до моєї дівчини.

- Дівчини?

- Слухай, ну ти ж сама відмовилась від статусу нареченої, - Артур на мить сильніше притис мене до свого тіла, а потім хватка ослабла. – Таке добро, - провів рукою вказуючи на себе, - а тобі виявляється  і задарма не треба. Тепер у мене розвинулись комплекси…

- Ти мені намагаєшся надавити на жалість?

- Так, - він погодився. А  я не знала що я більше відчуваю. Розчарування, що він не наполягає на весіллі? Збентеження? Відчуття провини? Чи все ж переважають смішинки, які так і рвуться з грудей.

- Тебе жаліти небезпечно, - нарешті обережно промовила я.

- Віолетто, я хотів би поговорити серйозно…

Увесь мій гарний настрій наче рукою зняло.

- Але не зараз, - трішки заспокоїв мене Журба. – Ходімо снідати.

При думці про їжу в животі забурчало. Здається апетит він мені точно не зіпсував.

Ми  спустились на перший поверх, де  в їдальні вже метушилась Діана, хатня робітниця Журбів. Коротко привітавшись вона розставила на столі їжу. Ніяк не можу звикнути до цих панських порядків, коли тобі подають тарілку як в ресторані,  а потім прибирають за тобою.

- Діти, рада що ви помирились, - заусміхалась до нас з порогу Ліна Георгіївна.

- Власне це не так, - здав безсоромно нас Артур.  – Віолетта все так само наполягає на бажанні не знатись зі мною.

- Так тобі  і треба, - погодилась Артурова мати. – Чим більше зусиль прикладеш, тим більше цінуватимеш здобуток.

Я почервоніла.

- Ліна Георгіївна, Артур не так висловився, - я почала і трішки осіклась. Але жінка зацікавлено подивилась на мене, а Артур не поспішав перебивати. Тож підбираючи слова я продовжила: - Ми просто насправді чужі один для одного. Мене це бентежить.

- Мене теж, - погодився Журба. – Я хочу дізнатись про тебе якнайбільше.

- І це мене лякає, - сказала те, що найбільше мене турбувало. Секс це одне. Але що як він дізнається про мене більше і зрозуміє, що  я абсолютно нудна, нецікава особистість? – Що ти там можеш про мене дізнатися такого, щоб потім не жаліти про витрачений час?

- Але я вже дуже добре тебе знаю, і ти мені дуже подобаєшся, - підбадьорила мене Артурова мати. – Впевнена, мій син теж знайде в тобі безліч речей якими можна захоплюватися.

Перевела погляд на Артура і ледь не вдавилась чаєм. Він безсоромно витріщався на мене, і я вже навіть уявляла якими саме речами він захопиться в першу чергу. Боже на моїх щоках вже можна смажити млинці. І це тільки від однієї думки… А він навіть нічого не сказав. Може це я зіпсована вже зовсім?

- Давай прогуляємось після сніданку, - нарешті відвів погляд від моїх губ Артур і заговорив спокійно, як з диким звірятком.

- Добре.

Ми завершили прийом їжі кожен в своїх думках. Після Журба потягнув мене в сад. За час перебування в будинку Ліни Георгіївни я вже встигла вивчити невелику ділянку засаджену кущами квітів і чагарників. Тут було затишно і пахло лавандою. За декоративними кущами самшиту був невеличкий ставочок з китайськими скульптурами та вертлявими червоними рибами.

Ми пройшлись до води, яка приємно дзюрчала з скульптури, що імітувала перевернутий глечик, і Артур  сів на лавку, та притягнув мене до себе на коліна.

- Ти пахнеш як осінь, - почав він розмову геть не з того боку, що я очікувала. Я розгубилась  збентежилась, відчуваючи на своїй шиї його тепле дихання. А чоловік користуючись моментом оповив мою талію руками так, щоб я навіть не думала втекти.

- А як пахне осінь? – поцікавилась у  нього.

- Яблуками. Кострами. Медом, - перелічив Журба.

- І це… добре?

- Звісно. Маю патологічну тягу відчувати твій запах постійно. І не тільки запах, - мене тісніше притиснули до гарячого тіла, і мої думки стали збиватись. В горлі загупало серце. Дурне.

- Ти вважаєш це правильно?

- Я вважаю, що ми почали з тобою не дуже гарно, - здається це зізнання далось Артуру не дуже легко, він важко зітхнув.  –Я подумав про тебе дуже погано. І скільки не намагався перевірити наявну інформацію, та брехня була сплетена дуже майстерно. За це я б хотів перепросити. Що не повірив тобі.

- Добре, - кивнула і спробувала зручніше вмоститись на його колінах. Але тільки відчула сідницями як він насправді прагне перепрошувати, і завмерла не розуміючи що робити з цим далі.

Я ніби тліюча головешка почала розгоратися дужче. Знову повошкалась, і Артур важко зітхнув.

- Віолетто, я намагаюсь говорити серйозно, але коли ти будеш так робити…

- То що? – в мене вселився біс. Не інакше. Слухати серйозні слова перехотілось. Навпаки. Раптом прокинулась прагнення перевірити наскільки сильно він мене хоче. І чи можу я керувати цим бажанням.

Я провела кінчиками пальців по Артуровій шиї, легкій щетині на щоці, вушній раковині. Помітила як на його шкірі виступають сироти. І мене це збудило ще дужче.

- Ти умисно?

- Авжеж! – не стримала лукавої посмішки.

І злякано зойкнула, коли Артур не випускаючи мене з рук розвернув до себе обличчям. Так, що я опинилась сидячи верха на ньому. Ноги самі знайшли щілини в прутах лавки так, щоб оповити чоловіка в пастку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"