Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Мене запросив Павло, я звідси нікуди не піду.

-Здається ти мене не почула і мої попередження теж проігнорувала. Та як ти смієш?

-Я? Ти на себе подивись спочатку,- намагаюсь говорити спокійно, щоб не привертати на себе увагу людей поруч, але вона здається все робить навпаки.

-Та я зараз охорону викличу і зараз миттєво викинуть такий непотріб з ресторану. Одне моє слово, та ти знаєш хто я така?

-Що у вас тут відбувається?,- строгий чоловічий голос заспокоює крики навіженої дівчини,- Я запитав, що тут відбувається, Світлано? Чому ти так поводишся з моєю дівчиною?

-Я напевно піду,- залишаю бокал на столі, що був поряд та проходжу повз, але Павло все ж таки мене зупиняє.

-Катю, зачекай. А ти, Світлано, не смій більше так поводитися з нею. Повір я терплю твою поведінку тільки з поваги до твого батька. Але ти і цього не заслуговуєш.

-Пашо, ти непосмієш ось так просто піти разом з нею!

-Тоді спостерігай,- бере мене за руку та впевнено крокує до виходу з зали. Біля гардеробу зупиняється, щоб забрати верхній одяг та допомагає мені його вдягнути, не сказавши ні слова. Тихо та спокійно, як нічому не було вийшли з закладу.

-Ти ось так просто будеш мовчати? Не скажеш мені нічого?

-Катю, сідай в машину,- відкриває перед мною дверцята авто,- Сідай поговоримо, але не тут.

-Добре, але ти мені розкажеш все, що звʼязано з цією Світланою,- все таки сідаю та за лічені хвилини ми виїхаємо з парковки ресторану. Зупиняється біля парку, неподалік від його будинку.

-Нам дійсно потрібно поговорити,- більше спокійніше говорить до мене чоловік, який заглушив автомобіль ключем та уважно дивиться в мій бік.

-Так, згідна з тобою. Хто перший буде говорити?

-Не знаю з чого почати. Ти вибач, що не повірив в твої слова коли вона погрожувала тобі тоді, а коли сьогодні побачив на власні очі, відчуваю себе повним дурнем.

-Чому вона так поводиться? У вас ще стосунки?

-Ми розсталися давно з нею, приблизно два роки тому. Вона така людина, якщо не добʼється свого, то влаштовує такі істерики, як наприклад тільки що були.

-Вона знову мені погрожувала, вона тебе ще досі кохає?

-Навряд чи, для неї люди як іграшки і їй напевно наплювати на почуття інших, але правда вона такою ніколи не була. Все змінилося після розлучення її батьків.

-А ви чому розійшлися?,- неохоче запитую, бо навряд він ще захоче підняти цю тему, а зараз такий відкритий.

-Все ти хочеш знати. А я теж хочу дещо знати.

-Запитуй. Готова дати чесну відповідь тобі, як і завжди.

-Чому ти розійшлася з Сергієм Олександровичем та почала зі мною бути?

-Що? Та я з ним…

-Чи ти з ним просто спала заради роботи, а тепер вирішила зі мною бути, щоб зайняти більшу посаду?

-Та що ти таке говориш? Я з ним нічого не маю, як ти міг таке подумати?

-Катю, перестань мені брехати. Я все знаю. Ти думаєш я не помітив як ти сьогодні дивилася на Дмитра? Що захотіла побувати і в його ліжку?

-Та як ти смієш,- не витримую та вдаряю щосили долонею йому по обличчі, крізь сховані очі сліз промовляю,- Я не знаю, хто тобі чи, що тобі таке дурне наговорили, але це все брехня,- відкриваю та виходжу з авто, нестримно гримаючи дверцятам його автомобіля.

-Зачекай, ми не договорили з тобою,- не оглядаюся назад, вперто йду вперед по тротуару,- Та зачекай ти.

-Про що нам ще розмовляти?,- все ж таки зупиняюсь та запитую чоловіка, який вийшов з машини, намагався наздогнати мене,- Про що? Про те, як ти знову мене будеш обливати брудом? Чи про твою ненормальну колишню? Досить з мене!

-Ох, моя ти Катерино,- злітає з його вуст перед тим, як він впевнено підходить ближче, долонями огортає мої витончені скули та притягує мене своїм міцним поцілунком в губи. Нестримний поцілунок після емоційної неврівноваженості. Чому я відповідаю на це взаємністю? Де моя гордість? Напевно десь літає, поки я не можу прийти до тями, а його руки плавно опустилися, обіймають мене позаду і тим зменшуючи відстань між нами. Один поцілунок, а згубив нас двох назавжди огортає в шаленому темпі серцебиття та пристрасті.

-Будь ласка,зупинись. Нам потрібно зупинитися.

-Ти теж цього хочеш так само як і я. Чи ти хочеш бути зі всіма, а тільки не зі мною?

-Ти серйозно?,- вириваюся з його обіймів, не зважаючи ні на що,- Ти себе хоч чуєш? Я була тільки з тобою, до інших мені не має справи. Я тільки тобі довірилася, а ти мене ким вважаєш? Що я схожа на дівчину, яка спить всіма по підряд?

-Катю?,- чується мені в спину після того, як я розвернулася та пішла від нього. Та я не зважала, йшла далі вулицею. Зупинила таксі, що проїхало повз та сіла в нього. На душі плаче дощ, а зовні намагаюся стримати зливні хмари. Та сльози не витримують ллються від розбитих почуттів та болючих слів.