Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Його цікавив один конкретний пацієнт, я правильно...— почала Робін.
— Дакворт! — радісно підказала Айрін.
— Датвейт,— виправив Страйк.
— Так, Датвейт, я це й хотіла сказати,— промимрила Айрін, трохи знітившись. Щоб приховати сконфуженість, вона взяла печиво, тож якусь хвильку Дженіс ніхто не перебивав.
— Так, так, він питав мене про Стіва,— кивнула вона,— бо він мешкав у тому самому будинку на Персиваль-стріт.
— Ви знали Датвейта? — спитала Робін.
— Не те шоби. Навіть знайома з ним не була, поки його не побили. Прийшла додому пізно, бачу — на сходах купа людей, всі навколо нього. Люди знали, шо я медсестра... стою, в одній руці Кевін, мій син, у другій торби... але Стівові добряче перепало, тож треба було допомогти. Він не хтів, шоб викликали поліцію, але там і внутрішні органи могли постраждати, так уже його побили. Битою! Ревнивий чоловік...
— ...який усе не так зрозумів! — влізла Айрін.— Бо Датвейт був голубий! — засміялася вона.— 3 дружиною він тільки дружив, а ревнивий дурень вирішив...
— Та я не знаю, чи Стів був голубий...— почала була Дженіс, але Айрін уже було не спинити.
— ...є чоловік, є жінка, він склав два і два — вийшло п’ять! Мій Едді був точно такий самий... от скажи, Дженіс, який він був? — вона знову плеснула подругу по руці — Такий самий, точно! Пам’ятаю, кажу йому: «Едді, ти собі оце думаєш, що варто мені глянути на чоловіка, і хоч він голубий, хоч валлієць...» Джен, після всього, що ти мені сказала, я собі думаю, що той Дакворт... Даут... як там... таки був не від того. Я все зрозуміла, коли він потім прийшов до клініки. Гарний, але трохи манірний.
— Але я не знаю точно, чи він був голубий, Айрін. Я його так добре не...
— Та він же потім постійно до тебе приходив,— нагадала Айрін.— Ти мені сама розповідала. Приходив до тебе в квартиру по чай і співчуття, розповідав тобі про всі свої проблеми.
— Та може разів зо два таке було,— заперечила Дженіс.— Зустрілися на сходах, сказали два слова, він мені заніс торби й залишився на чай.
— А ще він спитав тебе...— підказала Айрін.
— Любонько, я ж саме до цього і правлю,— відповіла Дженіс, а Страйк здивувався такому терпінню.— Голова йому боліла,— сказала вона Страйкові й Робін,— і я йому сказала піти й показатися лікарю, бо я діагнозу так не поставлю. Ну тобто я його жаліла, бідосю, але нашо мені безплатний пацієнт у власній квартирі? Мені тре’ було Кевіна доглядати.
— Тобто ви думаєте, що Датвейт ходив до Марго справді зі скаргами? — спитала Робін.— А не тому, що зацікавився нею в романтичному...
— Цукерки він їй був надіслав,— повідомила Айрін,— але як на мене, він їй просто в жилетку плакався.
— Голова йому таки боліла, а нерви розхиталися. Мабуть, таки була депресія,— сказала Дженіс.— Усі його цькували за ту бідну жінку, шо вкоротила собі віку, але я на’іть не знаю... мені ше сусіди казали, шо до нього ходили якісь молодики...
— Таж я кажу! — тріюмфально вигукнула Айрін.— Голубий!
— Та мо’, то не воно,— заперечила Дженіс.— Мо’, то через друзів, чи наркотики, чи шось поцупив... Але одне скажу точно: люди на районі казали, шо чоловік тієї бідолашки, яка вкоротила собі віку, бив її смертним боєм. Страшна трагедія. Але газети все повісили на Стіва, так він і утік. Шо тут скажеш, секс продається краще за домашнє насильство, так? Якшо найдете Стіва,— додала Дженіс,— переказуйте привіт. Газетярі паскудно з ним учинили.
Страйк навчив Робін ділити допит на етапи за категоріями: люди, місця, речі. Тож тепер вона спитала в обох жінок:
— Чи були в клініці інші пацієнти, які давали привід для тривоги чи мали якісь особливі стосунки з Мар...
— А! — згадала Айрін.— Пам’ятаєш, Джен, був один з ось такою бородою...— вона поставила долоню на рівень талії.— Пам’ятаєш?
Як то його... Аптон? Аплторп? Джек, ну ти ж пам’ятаєш. Точно пам’ятаєш, Джен, він смердів як бомж, тобі ще одного разу довелося йти до нього додому. Вештався навколо клініки. Жив, здається, на Клеркенвелл-роуд. Ще, бувало, малий з ним ходив. Смішний такий, з отакими вухами.
— А, ці,— згадала й перестала супитися Дженіс.— Але то були не пацієнти Марго...
— Але потім він розповідав перехожим, що то він убив Марго! — збуджено сказала Страйкові Айрін.— Так! Так і казав! Спинив Дороті і сказав їй! Звісно, Дороті поліції нічого не сказала, вважала, що то маячня, дурниці, що він хворий на голову та й годі. А я їй кажу: «А якщо це зробив таки він, а ти нікому не розповіла, га, Дороті?» А той Аплторп таки був псих! Тримав під замком дівчину...
— Айрін, ніхто її не тримав під замком,— перебила Дженіс, вперше виявивши тінь нетерпіння.— Соціальна служба повідомила, шо в неї агорафобія, але ніхто її проти волі ніде не...
— Вона була з привітом,— уперлася Айрін.— Ти сама мені казала. Я вважаю, що треба було забрати в них дитину. Ти мені сама казала, що в квартирі бруд...
— Не можна забирати дітей лише тому, шо люди не прибрали в себе! — твердо заперечила Дженіс. Вона розвернулася до Страйка й Робін.— Так, я одного разу була в Аплторпів, але не думаю, шо вони навіть знали Марго. Тоді все було по-іншому, лікарі мали окремі списки, і Аплторпи були закріплені за Бреннером. Він мені й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бентежна кров, Джоан Роулінг», після закриття браузера.