Читати книгу - "Стіни в твоїй голові , Ріна Март"

Вищий сенс людського життя - це не життя заради власної ресурсності, цілісності та щастя. Як казав Ігумен Євменій Перистий, найвище покликання людини - це діяльне співчуття. Коли бачиш чужі біль і горе і виявляєш діяльну турботу, практичну: підтримуєш, береш участь, намагаючись своїми реальними діями полегшити людині її страждання.

Я не фанатично віруюча людина. Ба більше, у Бога як дідуся з білою бородою я теж не вірю. Але я вірю у вселенський Вищий Розум, який об'єднує нас. А ще я вірю в Людяність ...

Сьогодні ж ми можемо спостерігати жахливу картину: стрімку інфантилізацію суспільства, в якому і М, і Ж пред'являють один до одного абсурдні претензії. Люди бажають без особливих зусиль прилаштувати в теплі і комфорті свою п'яту точку і за рахунок використання ресурсів іншої людини виїхати на шлях особистого щастя. При цьому не враховуючи ні її бажань, ні її потреб.

Але Всесвіт завжди прагне до Рівноваги, і як «антиматерія» до інфантилізації протиставляється самодостатність, усередині якої люди, як у парнику, живуть в ілюзії виняткової самостійності. Від усього і від усіх.

Стрімка інфантилізація суспільства призводить до духовного зубожіння, породжує в душах закостенілу жорстокість. Співчуття і бажання підтримати хоча б словом зникає, поступаючись місцем знеціненню й агресії. Ми стали жорстокими до тих, хто знайшов у собі сили зізнатися у своїх слабкостях, хто посмів заявити - так, я помилився.

Проаналізуйте ставлення до жінки, яка розповіла, що N-ну кількість років вона прожила з чоловіком, який ніде не працював. Навколо неї одразу ж утворюється святий загін зі спецвідділу «Вже зі мною такого НІКОЛИ не станеться», у бідолаху ножами летять зневажливо-повчальні слова: «Сама винна», «стокгольмський синдром», «комплекс жертви», «чому не розлучилася, ти що, мазохістка». Може, й сама, але майте хоч краплю співчуття. Ми ж люди. Тоді чому ми звіріємо?

Або візьмемо чоловіка, який на емоціях зізнається, що дружина перетворила його на джерело розв'язання своїх проблем, часто фінансового характеру, і впритул не помічає його потреб. Що роблять святі жінки? Вони починають звинувачувати його у всіх смертних гріхах, приписуючи йому мало не імпотенцію. При цьому роздаючи попутно поради в стилі «І де ви таких тільки берете? Ось я «нітака». Та така сама. Тільки зізнатися в цьому не хочеться. Якби дозволив чоловік, добра половина «нітаких» спокійно б сіли на його горбу. Так само як і чоловіки зараз безсоромно бажають користуватися жінкою.

Вимоги до партнерів ідентичні вимогам до батьків: щоб сідниці витирали, опікали, піклувалися, підтримували. При цьому «а що я можу запропонувати партнеру?» у багатьох питання навіть не виникає.

Але якщо дарувати іншому підтримку й тепло, з часом починаєш помічати, як цей Потік підхоплює тебе, наповнює і тебе, і людей, яким він адресований. Це чудові чарівні відчуття. Згодом ти розумієш, що в спробах вилікувати й допомогти іншому ти зцілюєш і допомагаєш насамперед собі. Сам Всесвіт приходить до тебе на допомогу. Бо ти відкритий. І серцем, і душею. Ти стаєш Великодушною людиною. Це і є вища форма Любові, злагода із собою всередині й зовні, повний спокій і прояв Людини в цьому світі.

Прийти до цього стану дуже непросто, бо в ньому, як у вогні, згорає твоє Его, яке просто так не здасться, бо відповідає не за життя, а за виживання. Але повірте, друзі, воно того варте.

Блаженний той, хто вірує? Швидше, блаженний той, хто ЗНАЄ... А точніше, хто ХОЧЕ ЗНАТИ і готовий. Готовий зізнатися собі у своїх слабкостях, щоб згораючи в них, стати сильнішим. І відповідальнішим. Навчитися бачити людину. А не її ресурс...

З повагою, ваша Ріна Март. Не забудьте тицьнути кнопку «Підписатися»

Кінець