Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

"Аліно," — його голос звучав тихо, але в ньому була та сама впевненість, яку вона відчувала в кожному його слові, — "ти навіть не уявляєш, як я хочу бути поруч з тобою…"

Вона посміхнулася, і цей жест наповнив його ще більшим теплом. "Я теж… я дуже хочу бути з тобою," — сказала вона, не відводячи погляду.

Коли вони під'їхали до її будинку, Дмитро зупинив машину, але не поспішав виходити. Він обернувся до неї, і в його погляді була та сама магія, що пройняла їх весь вечір. Аліна дивилася на нього з таким інтересом і теплом, що в її серці, здавалося, розцвітала ціла палітра почуттів.

Вона не сказала нічого, але лише поглянула на нього з таким виразом, який говорив більше, ніж будь-які слова. Їхні губи зустрілися в легкому поцілунку, і це було не просто поцілунок — це був момент, в якому обидва вони відчули, як їхні серця говорять одне одному. Спочатку ніжно, з обережністю, а потім все більш пристрасно, ніби вони боялися, що цей момент може вирватися з їхніх рук. Але між ними було більше, ніж просто тілесний контакт — це було єднання душ, тихе розуміння один одного.

Вийшовши з машини, Дмитро взяв її за руку, і вони разом пішли до її дверей. Усі звуки світу здавалися далеко, і в їхньому світі залишалися тільки вони двоє. Кожен крок наближав їх до чогось важливого і глибокого.

Коли вони опинилися в її квартирі, атмосфера була такою ж теплою і ніжною, як і все, що відбувалося між ними. Аліна, не знімаючи пальто, повернулася до нього і знову зустрілася поглядом. Вона не могла більше приховувати свої почуття, і тому без жодних слів, але з непередаваною ніжністю, вони знову поцілувалися, цього разу ще глибше і довше.

У повітрі, яке було насичене їхніми емоціями, вони не поспішали. Все стало природним, наче цей момент — логічний розвиток усього, що сталося між ними. У кожному поцілунку, в кожному дотику була єдність їхніх сердець, і цього вечора вони не хотіли нічого змінювати.

Коли вони зайшли до її кімнати, Дмитро ненав'язливо, але рішуче допоміг їй зняти пальто, повільно і ніжно. Вони дивилися один на одного, і Аліна відчула, як її серце б'ється в унісон з його. Вона не поспішала, адже цього разу для неї важливо було не кількість кроків, а якість того, що вони будуть разом. Все було так ніжно, так природно.

Вони залишалися разом цілу ніч, не кажучи багато, але, здається, кожен погляд і кожен дотик був важливий. У їхній тиші була вся глибина їхніх почуттів, все, що вони не могли сказати словами, і це було достатньо.

Ранок зустрів їх ніжним світлом, яке пробивалося через вікно, ніжно обігріваючи кімнату. Вони лежали поруч, не відриваючи один від одного поглядів. Дмитро повільно відкрив очі, і перше, що він побачив — це Аліна, що ще спала, її волосся розкидане по подушці, а на обличчі — вираз спокою та щастя. Він підняв руку і ніжно провів пальцями по її щоці, дивлячись на неї так, ніби це був найцінніший момент його життя.

Аліна прокинулась, відчуваючи його погляд, і повільно відкрила очі. Вона зустрілася з його поглядом, і в її серці щось тронулося, щось таке важливе і тепле. Вони не сказали жодного слова, але між ними було все, що вони відчували. Легкий рух, ніжний поцілунок. І все повторилося знову, як це було вночі: без поспіху, але з пристрастю, що йшла з кожним поглядом і кожним дотиком.

Цілувалися довго, кожен дотик був м’яким і солодким, немов вони не хотіли, щоб цей момент закінчувався. Вони обіймалися, і світ здавався ідеальним, бо в ньому не було більше нікого, крім них.

Але все змінилося в один момент. Раптово, коли їхні поцілунки стали ще глибшими, почувся дзвінок у двері. Це було так неочікувано, що Дмитро трохи відсмикнувся, і вони обоє подивилися один на одного, здивовані перерваним моментом. Вона, ледь посміхаючись, почала поправляти своє волосся.

"Хтось явно не хоче залишити нас у спокої," — сказав Дмитро, піднявшись з ліжка. Він взяв свої штани і, не одягаючи сорочки, пішов до дверей. Аліна залишилася на ліжку, дивлячись на нього, насолоджуючись тишею, яка залишалася після всіх емоцій.

Відкривши двері, Дмитро з подивом побачив чоловіка і жінку, які стояли перед ним з великими посмішками на обличчях. Чоловік тримав у руках букет квітів, а жінка мала великий подарунок у руках.

"З Днем народження, донечко!" — вони радісно вигукнули одночасно.

Дмитро застиг на місці, не знаючи, що сказати. Він стояв в одних лише штанах, а у його голові крутилися запитання, на які не було відповідей. Хто ці люди? І чому вони зверталися до нього так, ніби знали його все життя? В його серце забилося сильніше, і він на мить почувався розгубленим. Всі його почуття, вся емоційна буря, що залишилася від ночі, моментально розвіялися.

І цей момент, що здавався таким ідеальним, раптом розсипався, залишаючи за собою тільки безліч питань.