Читати книгу - "Ніколи, Кен Фоллетт"

— Нас не здивуєш нічим, — самовдоволено мовив Карім.

Щось у його тоні насторожило Тамару. Вона сказала:

— Суданська армія може навіть завдати удару по прикордонних районах, прикриваючись тим, що полює на заколотників.

— Дозвольте запевнити вас, — сказав Карім, і вираз його обличчя зробився хижим, — якщо вони сюди поткнуться, на них чекає несподіванка.

Тамара не виказала тривоги. Щоб відповідати його настрою, посміхнулася, сподіваючись, що вийшло не так фальшиво, як їй здається.

— Несподіванка? — запитала. — Вони зустрінуть сильніший опір, аніж очікують?

— І не зовсім той, на який розраховують.

Хотілося дізнатися більше, тому Тамара й далі вдавала наївне здивування.

— Рада, що Генерал передбачив можливу атаку й армія Чаду готова її відбити.

Пощастило, що Карім був у доброму гуморі. Він обожнював розкидатися прозорими натяками.

— Переважними силами, — сказав він.

— Це дуже... стратегічно.

— Саме так.

Вирішила копнути ще.

— Генерал приготував засідку.

— Ну... — не зовсім погодився Карім, — скажімо так, він вжив застережних заходів.

У голові Тамарі заснували гарячкові думки. Це вже скидалося на початок серйозного конфлікту. А там досі був Таб. І Декстер.

Намагаючись потамувати тремкий страх у голосі, сказала:

— Як щось таки закрутиться, було б добре знати коли.

Здогадавшись, що вихваляннями видав більше інформації, ніж хотів, Карім стенув плечима.

— Скоро. Можливо, навіть сьогодні. Або через тиждень. Усе залежить від готовності суданців — і наскільки вони розсердяться.

Було ясно, що більше він їй нічого не розповість. Тамара мала повернутися в посольство й повідомити останні новини. Підвелася.

— Каріме, як завжди, була рада поговорити.

— Я теж.

— Хай таланить вашій армії, як щось таки почнеться!

— Повірте, вони обійдуться і без талану.

З кафе до машини намагалася йти без поспіху.

Щойно авто рушило, почала міркувати, кому слід передати інформацію. Вочевидь найперше слід поставити до відома ЦРУ. Але й військових теж. Якщо буде бій, можливо, американській армії доведеться втрутитися.

Повернувшись у посольство, піддалася імпульсу й попрямувала до кабінету полковниці Маркус. Сюзан була на місці. Тамара сіла й сказала:

— Карім Азіз розповів мені дуже тривожні новини. У відповідь на промову Генерала місцевий уряд очікує наступу суданців на табір біженців, а національна армія готує їм засідку на кордоні.

— Ого, — здивувалася Сюзан. — А Карімові можна довіряти?

— Просто так він словами не розкидатиметься. Авжеж, планів Хар-тума не знає ніхто, але якщо вони вирішать наступати, сутички не уникнути. А як це станеться сьогодні, під вогонь потрапить група журналістів і дипломатів.

— Можливо, нам доведеться втрутитися.

— Думаю, так і буде, надто враховуючи, що один із дипломатів — голова тутешньої резидентури ЦРУ.

— Декстер?

— Так.

Сюзан підхопилася з місця й підійшла до мапи на стіні.

Показала на скупчення червоних крапок між Абеше й суданським кордоном:

— Усе це — табори біженців.

— Вони розкидані на досить великій площі, — зауважила Тамара. — Скільки там, під триста квадратних кілометрів?

— Десь так. — Сюзан повернулася за стіл і заклацала по клавіатурі. — Погляньмо на останні супутникові знімки, — сказала вона.

Тамара повернула голову до великого екрана на стіні.

Сюзан пробурмотіла:

— Єдиний день, коли над Східною Сахарою хмари — і якраз сьогодні... а ні, хвала богу.

Покладала ще трохи, і на знімку з’явилося місто з довгою рівною злітною смугою на північній околиці.

— Абеше, — сказала вона й змінила фото на зображення пустирища. — Усі світлини зроблено за останню добу.

Тамара й раніше працювала із супутниковими знімками, тож побачене її засмутило.

— На такій площі можна заховати цілу армію, — промовила вона.

Сюзан продовжувала змінювати картинки, показуючи різні відрізки пустельного ландшафту.

— Тільки якщо вона стоїть на місці. Усю техніку й споруди миттю накриє пил. Коли ж їхатимуть — побачити їх буде легше.

Тамара сподівалася, що ознак суданської армії вони не виявлять. У такому разі Таб безпечно повернеться в Абеше й уже завтра вранці прилетить у Нджамену.

Сюзан гмикнула.

Тамара помітила щось схоже на колону мурах серед піску. Видовище нагадало їй кадри з телепередачі про комах, яку вона колись бачила. Примружила очі.

— Що це таке?

Сюзан відповіла:

— Господи Ісусе, вони вже там.

Тамара пригадала тривожне передчуття, що вечір вівторка може стати останнім, який вони з Табом провели разом. «Ні, — відігнала думку, — тільки не це».

Сюзан переписала координати з екрана.

— Група дві-три тисячі осіб, плюс техніка. Усі в пустельному камуфляжі, — промовила вона. — Бездоріжжям просуватимуться повільно.

— Наші чи їхні?

— Точно не скажу, але вони на схід від таборів, ближче до кордону, тому це, напевно, суданці.

— Ви їх виявили!

— З вашої підказки.

— А де чадська армія?

— Це можна швидко дізнатися. — Сюзан підняла слухавку: — З’єднайте мене з генералом Туре, будь ласка.

— Мушу повідомити ЦРУ, — сказала Тамара. — Дайте перепишу координати.

Взяла олівець і видерла аркуш із записника Сюзан.

Полковниця заговорила французькою, розмовляючи, імовірно, з генералом Туре, бо замість «vous»[6] використовувала неформальне «tu»[7]. Продиктувавши йому координати суданської армії, зупинилася, щоб він устиг записати. Потому додала, звертаючись до нього на ім’я:

— А зараз, Цезарю, головне: де ваша армія?

Записуючи координати, Сюзан уголос повторювала цифри, тож Тамара занотувала їх і собі. Полковниця спитала:

— А журналісти де?

Отримавши всі координати, Тамара взяла пачку наліпок зі столу Сюзан, підійшла до карти й наклеїла їх на позиції двох армій та групи журналістів. Відійшла й оглянула мапу.

— Журналісти просто між двох вогнів, — промовила. — От халепа.

Таб—у смертельній небезпеці. Тепер це вже не гра її бурхливої уяви, а підтверджений факт.

Сюзан подякувала чадському генералові й поклала слухавку. Звернулася до Тамари:

— Ви правильно зробили, що одразу прийшли до нас.

— Треба рятувати цивільних, — сказала Тамара, думаючи головно про Таба.

— Це ми зробимо, — запевнила Сюзан. — Щоправда, мені потрібне добро від Пентагону, але отримати його — не проблема.

— Я з вами.

Це було цілком логічно: вона ж бо надала головні відомості. Сюзан кивнула.

— Добре.

— Скажете, коли висуваєтеся і де можна до вас приєднатися.

— Обов’язково.

Тамара пішла до дверей. Сюзан гукнула її:

— І, Тамаро...

— Так?

— Прихопіть зброю.