Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ірка Хортиця — надніпрянська відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

1 156
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма" автора Ілона Волинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 66
Перейти на сторінку:
подихом, як у людини, що міцно спала!

— Що трапилось? — сонним голосом спитав цей Богдан.

І тут Ірка зрозуміла, що новий Богдан усе-таки відрізнявся від старого! Здавалося, він був вищим і міцнішим, а обруч у волоссі виявився з мерехтливого срібла. Розкішний лицарський плащ недбало спадав з його плечей. Ірка глянула на меч — зблиснув гострий, мов бритва, клинок.

З гарматним гуркотом тріснули вхідні двері, і в дірку просунулась величезна рука земляного велетня.

Полинувши повітрям, Богдан вилетів у вікно. Вітерець ліниво бавився складками його плаща. Зваливши вішалку, розбивши на друзки тумбочку зі взуттям, рука земляного велетня почала нишпорити коридором, потяглася в кімнату… І раптом спучилась і розсипалась дрібним чорним пилом. Несподівано зблиснула сталь клинка.

Дівчата кинулись до дверей.

Велетень розгублено тупцявся посеред двору, кружляв на місці, гупаючи важкими ногами, й відмахувався вцілілою рукою. А довкола нього з легкістю місячного сяйва в повітрі ковзав Богдан. Очі хлопчака, як і раніше, були заплющені, проте меч свистів у повітрі з неймовірною швидкістю. Жмутки зрубаної зелені, скибочки дрібно нашаткованої капусти, густий земляний пил розліталися навсібіч. А тіло велетня ставало все меншим і меншим. Ось обсипався шматок боку, величезний шмат землі відвалився від плеча…

— А недоумок наш здухачем виявився, — досадливо зітхнула Тетянка.

— Стосовно недоумка я не згодна, — твердо заперечила Ірка. — А щодо здухача… Що це за радість така — здухач?

— Вояк снів! Його дух може виходити з тіла й ставати до бою із найжахливішими потворами! Аби лишень його там ніхто не розбудив, — Тетянка тицьнула пальцем за спину, туди, де лишилися дзеркало й зображення хлопчака, що міцно спав. — Це ж треба! — знову засмучено сказала Тетянка. — Від нього ж тепер нікуди не втечеш! Варто йому заснути — і він у будь-які заворожені місця може пролізти! Ні, ну це просто кошмар, мені навіть відьмою бути перехотілось!

— Може, ще й не будеш, — «порадувала» подругу Ірка.

Побачивши, що їхнього велетня ось-ось порубають на капусту, відьми за парканом розчаровано завили. Оксана Тарасівна щось різко скомандувала. Стелла і її бабуськи знову заходилися розмірено бубоніти. Оксанині дівчиська кинулись до старої купи піску, що залишилася після якогось будівництва. І піщана купа миттю почала зводитися… Другий, піщаний, велет ритмічно закрокував до поваленого паркана.

Богдан почав бігати туди-сюди. Його меч закрутився ще швидше, зливаючись у суцільне сяюче коло. Хлопчак снував між обома велетням, вихлюпуючи з їхніх тіл фонтани землі й піску. Він рубав земляного — а піщаний робив крок уперед, Богдан розвалював піщаного — а земляний тим часом устигав дістатися трохи ближче до ґанку й дівчат, що на ньому стояли. А відьми продовжували бубоніти, виспівували замовляння, змушуючи своїх велетів крокувати далі й далі.

Подруги знову шмигнули в будинок. Ірка стривожено глянула на дзеркало. Богдан, що спав у ньому, застогнав крізь стиснені зуби, заметався й раптом відчайдушно скрикнув, сіпнувся… Його обличчя налилося кров’ю! Ірка озирнулась. Удар велетенського кулака відкинув здухача на ґанок! Величезна нога піщаного велета звелася над хлопчаком, що лежав… Богдан відкотився убік, злетів у повітря… Обличчя хлопця з міцно заплющеними очима гнівно пересмикнулося, меч знову закружляв, здухач кинувся на ворога…

Але Ірка бачила крізь вікно, як відьми знову розділились. Дві групки продовжували тримати чари, які керували піщаним і земляним големами. А третя почала збирати зламане гілля та згрібати до купи листя, хтось видер сидіння старої лавочки…

— Третій велетень буде з дерева, — зрозуміла Ірка. — Треба забирати Богдана з бійки, утрьох вони його порішать.

Старий настінний годинник глухо пробив північ.

— Увесь дев’ятий день іще попереду! — простогнала Тетянка. — Ми не протримаємось! Відьом багато, їх надто багато!

— Ага, — сумно кивнула Ірка. — З Оксаною й Стеллою ми б, може, і впорались. А разом із робленими вони ще штук п’ять монстрів підняти можуть. — У відчаї Ірка стисла кулаки, нігті вп’ялись у долоні. Гострий біль смикнув нерви й прочистив мізки холодним вітерцем. — Слухай! А якщо ми відріжемо роблених від хазяйок, то вийде — що лишаться самі Оксана та Стелла, і більше нікого!

— І ти знаєш, як це зробити? — напружено спитала Тетянка.

— Стелла обмовилась у Ментівського Вовкулаки в кабінеті! Якщо роблена відьма нападе на свою хазяйку — то, здається, вона оберне подаровану силу проти себе й одразу ж перестане бути відьмою! Це як коротке замикання!

— Та роблені ніколи в житті не підуть на своїх хазяйок, — знизала плечима Тетянка. — Чи ти хочеш кожну з них хапати за барки, тягати до Оксани зі Стеллою й вимагати: «Ану, дай їй в око!»? Вони й дадуть! З великим задоволенням! От лише не хазяйкам, а тобі!

— Мені, — задумано повторила Ірка. — Або тобі.

— Мене вони просто приріжуть, — уточнила Тетянка.

Примружившись, Ірка уважно обвела поглядом двір, ріг будинку, зиркнула на обох природжених, що метушились точнісінько навпроти її вікна. Потім кинулась до старого комода й витягла з нього пачку паперу й недогризок олівця. Жбурнула на стіл перед Тетянкою:

— Малюй! Мій портрет, а потім свій! Малюй!

— Ірко, ти що, офігіла?

— Малюй! — закричала Ірка. — Доки третій велет не піднявся, доки Богдан ще тримається — малюй!

Розділ 13, і останній

День дев'ятий, завершальний

— І не висовуйся з будинку, — наказала Ірка, накладаючи на зап’ястки й під коліньми польотну мазь. — Користь від тебе буде лише завтра, а до завтра ще дожити треба.

Ірка скочила на знайдену в коморі облізлу підлогову щітку й умить зморщила личко — шкарупка скалкувата ручка дерла її багатостраждальні долоні. Нахнюплена Тетянка простягнула їй два згорнутих у трубочку аркуші паперу.

— Нікуди! — ще раз безапеляційно повторило дівча. — Що б там не сталося. Пам’ятай: ти ще не відьма. — Ірка пригнулась до ручки щітки й вилетіла крізь виламані двері.

Тетянка кинулась до вікна. Богдан втрачав сили. Він ще продовжував метушитися між піщаним і земляним велетами, але його меч був уже не такий верткий. І літав здухач важко, болісно, ривками.

Тетянка стривожено глянула в дзеркало. Там корчився від болю другий хлопчак. Плече Богдана було неприродно вивернуте — щойно на Ірчиному подвір’ї велети торохнули його двійника об дерево.

А за парканом уже підводилося, розпрямляло плечі третє чудовисько — з гілля та листя. Відьми, піднімаючи його, тріумфально заверещали…

Раптом золотоволоса красуня Віка замахала руками й скрикнула:

— Драпають! Подивіться, вони драпають!

Роблені позадирали голови. І справді, прямісінько над ними в повітрі висіла стара щітка, на якій сиділа Ірка. А за спиною в Ірки… була Тетянка!

Навіть сама Тетянка, яка чудово знала, що там, в Ірки за

1 ... 62 63 64 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"