Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Нас змусили взути сандалі, – поскаржилась Юна.
– У взутті, звичайно, приємного мало. – Пек зірвав квітку кульбаби, обхопивши її пальцями коричневої, укритої шерстю ноги. – Якщо не брати до уваги Холодного Заліза. Народи Пагорбів бояться навіть цвяхів у підметках. Я не такий. А люди підкоряються Холодному Залізу, щодня здибуючись із ним, здатним як прославити людину, так і знищити її. Втім, люди мало знають про Холодне Залізо: чіпляють при вході підкову, не перевертаючи її догори ногами, а потім дивуються, коли хтось із нас пробирається в дім. Народи Пагорбів шукають немовля і…
– …підмінюють його іншим! – закінчила Юна.
– Що за дурниці? Людям властиво перекладати провину за погане виховання дитини на наше плем'я. Фокуси з підкидьками – справжні вигадки. Ми тихенько переступаємо через поріг і ледве чутно наспівуємо сплячому малюкові заклинання. Згодом ця людина відрізнятиметься від собі подібних. Чи добре це? Якби моя воля, я б наклав заборону на спілквання з новонародженими. Я не посоромився сказати це серові Х'юону.
– А хто це – сер Х'юон? – пробурмотів Дан.
– Мова про короля фей, якому я одного разу запропонував: «Вам, який тільки й думає, як би втрутитися в справи людей, непогано б узяти немовля на виховання й утримувати його серед нас далеко від Холодного Заліза. Тоді ви зможете вибрати для дитини долю, перш ніж відпустити назад у світ людей».
Я знав, про що говорив, бо напередодні дня великого бога Одіна я опинився на ринку Льюїса, де торгували рабами, які носили на шиї кільце.
– Що за кільце? – запитав Дан.
– Кільце Холодного Заліза, в чотири пальці завширшки і в один завтовшки. Так от, якийсь фермер купив на цьому ринку рабиню з немовлям, яке не було потрібне ні йому, ані їй. Під прикриттям сутінків він пішов до церкви й опустив немовля просто на холодну долівку. Ледве він пішов, я схопив дитину і побіг до сера Х'юона й доручив піклуватися про малюка його дружині. Коли подружжя пішло, щоб погратися з немовлям, я раптом почув часті удари молота, що долинали з кузні. Нагадую, що був день Тора, але яким же був мій подив, коли я побачив його самого. Він викував із заліза якийсь предмет і кинув його в долину. Від сера Х'юона та його дружини я побачене приховав, дозволивши Народам Пагорбів бавитися з малюком. Він ріс на моїх очах. Разом ми облазили всі місцеві пагорби. А коли на землі спалахував день, він починав гамселити руками і ногами, вигукуючи: «Відчини!», поки хтось, хто знав заклинання, випускав його. Що більше він сам опановував чаклунство, то частіше почав звертати свій погляд на людей. Ми з ним влаштовували нічні вилазки, де він міг спостерігати за собі подібними, а я – за ним, щоб він ненароком не доторкнувся до Холодного Заліза. Під час однієї з таких вилазок ми побачили чоловіка, який лупцював свою дружину палицею. Коли вихованець Народу Пагорбів кинувся на кривдника, на нього кинулася… жертва. Заступившись за чоловіка, жінка роздряпала хлопцю обличчя, від його зеленого золототканого сюртучка залишилося саме шмаття. Я сказав, що краще б йому було вдатися до чаклунства, ніж зв'язуватися з цим здоров'яком і його старою. «Я не подумав, – признався він. – Зате я чарівно відлупцював його по шиї». Народи Пагорбів знайшли винуватого в мені, на що я не забарився відповісти: «Чи не ви виховуєте його так, щоб він, опинившись на волі, зміг вплинути на людей? Ось він і працює над цим». Мені було сказано, що хлопчика ростили для великих справ і що я, мовляв, погано на нього впливаю. «Я шістнадцять років як стежу, аби хлопчик не торкнувся Холодного Заліза, адже як тільки це станеться, і він раз і назавжди знайде свою долю, хай там що б готували для нього ви. Що ж, присягаюся молотом Тора, я відійду», – сказав я і зник з очей.
Пек признався, що клятва невтручання ніяк не заважала йому наглядати за хлопчиком, а він під впливом Народів Пагорбів нібито й думати забув про людей і зробився дуже сумним. Він узявся до науки, але Пек часто ловив його погляд, спрямований у долину, де жили люди. Він зайнявся співом, але навіть співав він спиною до Пагорбів, а обличчям – до людей.
– Ви б бачили, – обурювався Пек, – як він обіцяв королеві фей, котра виховала його, що триматиметься від людей подалі, а сам сповна віддавався фантазіям про них.
– Фантазіям? – перепитала Юна.
– Свого роду хлоп'яче чаклунство. Воно цілком невинне, якщо хто й постраждав од нього, то двоє-троє п'яничок, що пізно вночі поверталися додому. Але він був милим хлопчиком! Король і королева фей не втомлювалися повторювати, що у нього велике майбутнє, але були дуже малодушні, щоб дозволити йому випробувати свою долю. Та чому бути, того не минути. Якось уночі я побачив, як хлопчик мандрує пагорбами. Він був розсерджений. Хмари раз у раз розтинали зірниці, долину наповнювали страшні тіні, а гай – мисливська зграя, туманними лісовими стежками скакали кінні лицарі в обладунках. Звичайно, то була всього лише фантазія, викликана хлоп'ячим чаклунством. За лицарями виднілися величні замки, з вікон яких їх вітали вродливі жінки. Але часом усе огортала темрява. Ці ігри не давали приводу для тривоги, але я дуже жалів хлопця, що самотньо поневірявся світом, який він сам і вигадав, і дивувався масштабам його фантазій. Я помітив, як сер Х'юон з дружиною спускаються з мого Пагорба, де лише мені було дозволено чаклувати, і милуються на успіхи, яких він досяг у магії. Король і королева фей сперечалися про долю хлопця: він бачив у своєму вихованці могутнього короля, вона – найдобрішого з мудреців. Раптом хмари поглинули зірниці його гніву, а гавкіт хортів затих. «Його магії протистоїть чужа! – вигукнула королева фей. – Але чия?» Я не став розкривати їй задуму Тора.
– Отже, тут заплутаний Тор?! – здивувалася Юна.
– Королева фей почала кликати свого вихованця – той ішов на її голос, але, як і будь-яка людина, не бачив у темряві. «Ой, що б це могло бути?» – сказав він, спіткнувшись. «Обережно! Стережись Холодного Заліза!» – вигукнув сер Х'юон, і ми всі троє кинулися до нашого хлопчика, але… надто пізно: він доторкнувся до Холодного Заліза. Залишалося лише дізнатися, який саме предмет визначить долю вихованця фей. То був не королівський скіпетр і не лицарський меч, не леміш плуга і навіть не ніж – у людей взагалі немає подібного інструменту. «Коваль, що викував цей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.