Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Що ви маєте..?

- Поттере, будь розважливий, - урвала його професорка Макґонеґел, зненацька знову заговоривши у звичній манері. - Ти знаєш, звідки вона прибула, і повинен розуміти, перед ким вона звітує.

Пролунав дзвоник. Звідусіль загупали, мов слони, сотні і учнів, що вибігали з класів.

- Тут написано, що вона призначила тобі покарання на кожен вечір упродовж тижня, починаючи від завтра, - повідомила професорка Макґонеґел, ще раз зиркнувши на записку Амбридж.

- На кожен вечір упродовж тижня! - перелякано повторив Гаррі. - Пані професорко, але ж ви можете..?

- Ні, не можу, - рішуче заперечила вона.

- Але...

- Вона твоя вчителька і має повне право призначати тобі покарання. Завтра о п'ятій вечора підеш до неї в кабінет відбувати перше. І пам'ятай: з Долорес Амбридж треба пильнувати за кожним своїм словом.

- Але ж я сказав правду! - обурився Гаррі. - Волдеморт повернувся, ви це знаєте, і професор Дамблдор знає...

- Заради Бога, Поттере! - сердито поправила окуляри професорка Макґонеґел (вона аж здригнулася, коли Гаррі назвав Волдемортове ім'я). - Невже ти й досі думаєш, що йдеться про правду чи брехню? Йдеться про те, щоб робити свою справу, не втрачаючи самовладання!

Вона встала, роздуваючи ніздрі й щільно стискаючи губи, і Гаррі теж зірвався на ноги.

- Візьми ще печива, - роздратовано буркнула вона, підштовхуючи до нього бляшанку.

- Ні, дякую, - холодно відмовився Гаррі.

- Та не роби з себе посміховисько, - гримнула вона.

Він узяв одне печиво.

- Дякую, - проказав неохоче.

- Ти що, Поттере, не слухав її промови на бенкеті?

- Та слухав, - буркнув Гаррі. - Вона казала... що заборонить прогрес або... ну, малося на увазі.., що Міністерство магії втручатиметься у справи Гоґвортсу.

Професорка Макґонеґел якусь мить уважно на нього дивилася, тоді шморгнула носом, обійшла довкола столу йвідчинила двері.

- Я рада, що ти хоч Герміону Ґрейнджер вислухав, - сказала вона, випроваджуючи його з кабінету.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Покарання в Долорес

Того дня вечеря у Великій залі не була для Гаррі приємною. Новина про його люту суперечку з Амбридж розлетілася з неймовірною навіть для Гоґвортсу швидкістю. Коли він сів за стіл між Роном та Герміоною, звідусіль залунало шепотіння. Найкумедніше, що ніхто з шептунів не переймався, почує він їхні слова чи ні. Навпаки, всі мовби сподівалися, що він роздратується, знову почне кричати, і тоді вони все почують, так би мовити, з перших уст.

- Він казав, що бачив, як убивали Седрика Діґорі...

- Вважає, що бився з Відомо-Ким...

- Ой, перестань...

- Кого він хоче надути?

- Я тебе прошу-у-у...

- Я тільки не розумію, - процідив крізь зуби Гаррі, відкладаючи ножа й виделку (не міг їх тримати рівно, бо тремтіли руки), - чому ж вони два місяці тому повірили Дамблдорові, коли він розповів їм, що сталося...

- Не думаю, Гаррі, що вони й тоді повірили, - похмуро озвалася Герміона. - Ой, краще нам піти звідси.

Вона шпурнула ножа й виделку на стіл. Рон сумно глянув на недоїдений яблучний пиріг, але вчинив за їхнім прикладом. Усі в залі відверто на них витріщалися.

- Ти думаєш, що вони не повірили й Дамблдорові? - запитав Гаррі в Герміони, коли вони дійшли до першого сходового майданчика.

- Ти просто не уявляєш, як це все виглядало, - почала пояснювати Герміона. - Ти вийшов на галявину, тримаючи на руках мертвого Седрика Діґорі... ніхто з нас не бачив, що сталося в лабіринті... мусили вірити Дамблдорові на слово, що Відомо-Хто повернувся, убив Седрика і бився з тобою.

- Так воно й було! - вигукнув Гаррі.

- Гаррі, я це знаю, тож чи не міг би ти, якщо твоя ласка, не гаркати на мене? - втомлено проказала Герміона. - Просто це все тоді ще не зафіксувалося в їхній свідомості, а потім вони роз'їхалися на літо по домівках, і там два місяці читали, що ти просто схибнувся, а в Дамблдора почався старечий маразм!

Вони верталися порожнім коридором до ґрифіндорської вежі, а по шибках періщив дощ. Гаррі здавалося, ніби його перший день у школі тривав мало не тиждень, але перед сном на нього ще чекала купа домашніх завдань. А ще його почав мучити тупий пульсуючий біль над правим оком. Завертаючи у коридор до Гладкої Пані, він поглянув крізь омите дощем вікно в суцільну темряву надворі. У Геґрідовій хатинці все ще не світилося.

- Мімбулус мімблетонія, - випередила запитання Гладкої Пані Герміона. Портрет відхилився, і всі троє пролізли в отвір, що був за ним.

Вітальня була майже порожня, бо учні ще вечеряли. З крісла зіскочив Криволапик і подріботів їм назустріч, голосно муркочучи, а коли Гаррі, Рон і Герміона вмостились у своїх улюблених кріслах біля каміна, кіт легенько стрибнув Герміоні на коліна й згорнувся пухнастим рудим клубочком. Гаррі спустошено й виснажено втупився у вогонь.

- І як Дамблдор міг таке допустити? - зненацька вигукнула Герміона, від чого Гаррі з Роном аж підскочили. Криволапик ображено зістрибнув з її колін. Герміона так люто загупала руками по підлокітниках крісла, що аж повилазила зі щілин оббивка. - Як він дозволив, щоб ця жахлива жінка нас навчала? І саме в рік наших СОВ!

- Та в нас нормальних викладачів захисту від темних мистецтв не було ніколи, - сказав їй Гаррі. - Знаєш, як це важко? Геґрід же нам казав, що ніхто не хоче братися за цю роботу, кажуть, що вона заклята.

- Можливо, але навіщо брати вчительку, яка відмовляється навчати нас практичних чарів! Щособі думає Дамблдор?

- А ще вона хоче примусити учнів шпигувати для неї, - сердито буркнув Рон. - Пам'ятаєте, як вона казала, щоб ми приходили й розповідали їй, якщо почуємо розмови про повернення Відомо-Кого?

- Та це ж і дурневі ясно, що вона буде все про нас винюхувати! Інакше навіщо б Фадж її присилав? - відрубала Герміона.

- Не починайте знову гризтися, - втомлено сказав Гаррі, бо Рон уже розкрив рота для репліки. - Давайте краще здихаємося домашніх завдань...

Вони пішли в куток по портфелі і знову посідали в крісла біля каміна. З вечері поверталися учні. Гаррі не дивився на отвір за портретом, але все одно відчував на собі десятки поглядів.

- Почнемо зі Снейпа? -