Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Попроси Рона, хай позичить...

- Нічого я в Рона не проситиму, - категорично заперечив Гаррі.

- То позич якусь шкільну сову, їх можуть використовувати всі, - сказала Герміона.

Вони пішли в соварню. Герміона дала Гаррі аркуш пергаменту, перо й каламар, а сама пішла вздовж довжелезних рядів із жердинами, розглядаючи сов. Гаррі тим часом сів біля стіни й написав листа.

Дорогий Сіріусе!

Ти просив повідомляти про все, що діється в Гоґвортсі. Так ось - не знаю, чи ти вже чув, але цього року проводиться Тричаклунський турнір, і в суботу мене обрали четвертим чемпіоном. Не знаю, хто підклав моє прізвище в Келих Вогню, бо я не клав. Іншим гоґвортським чемпіоном став Седрик Діґорі з Гафелпафу.

Тут він замислився. Хотів було розповісти про величезний тягар тривоги, що тиснув на нього з учорашнього вечора, але не знав, як усе це описати словами, тож просто вмочив перо в каламар і написав:

Сподіваюся, з тобою і з Бакбиком все гаразд.

Гаррі.

- Написав, - сказав він Герміоні, встаючи й струшуючи з мантії солому. Тієї миті Гедвіґа пурхнула йому на плече й наставила лапу.

- Я не можу послати це тобою, - пояснив їй Гаррі, розглядаючи шкільних сов. - Мушу скористатися однією з них...

Гедвіґа голосно ухнула й так різко злетіла, що ледь не подряпала йому пазурями плече. Вона відвернулася від Гаррі, поки він прив'язував листа до ноги великої сови-сипухи. Коли сипуха полетіла, Гаррі хотів погладити Гедвігу, але та люто клацнула дзьобом і полетіла на найдальшу балку.

- Спочатку Рон, тепер ти, - сердито буркнув Гаррі. - Я жне винний.

*

Якщо Гаррі думав, що ситуація поліпшиться, коли всі звикнуть до думки про його чемпіонство, то наступний день показав, як він помилявся. Він уже не міг ховатися від усієї школи, бо почалися заняття. Ніхто в школі не сумнівався, що Гаррі сам зголосився на турнір. І ніхто, крім ґрифіндорців, не був від цього в захваті.

Гафелпафці, що завжди були в напрочуд добрих стосунках з ґрифіндорцями, стали холодні й стримані. Їм вистачило одного уроку з гербалогії, щоб це продемонструвати. Гафелпафці явно відчували, що Гаррі позбавив їхнього чемпіона належної йому слави. Їхню образу загострювало, мабуть, і те, що гафелпафський гуртожиток дуже рідко на щось здобувався, а Седрик був один з тих небагатьох, що зуміли хоч якось прославити гафелпафців. Адже саме завдяки йому вони одного разу перемогли Ґрифіндор у матчі з квідичу. Ерні Макмілан та Джастін Фінч-Флечлі, з якими Гаррі завжди мав дуже добрі стосунки, тепер з ним не розмовляли, навіть коли вони разом пересаджували в один лоток стрибучі цибулини. Зате вони зловтішно реготали, коли одна стрибуча цибулина вискочила у Гаррі з рук і боляче вгатила його в лице. Рон також не розмовляв з Гаррі. Герміона сиділа між ними, змушуючи їх до розмови, і хоч вони відповідали їй нормально, проте дивитися один одному у вічі не хотіли. Гаррі здалося, що навіть професорка Спраут трималася від нього на віддалі - зрештою, вона була вихователькою гафелпафського гуртожитку.

За нормальних обставин він би прагнув зустрічі з Геґрідом, однак урок догляду за магічними істотами означав також зустріч зі слизеринцями - вперше, відколи він став чемпіоном.

Зрозуміло, що Мелфой з'явився біля Геґрідової хижі з коронною глузливою посмішкою.

- Карочє, пацани, дивіться на чемпіона, - сказав він Кребові й Ґойлу, щойно наблизився до Гаррі. - Маєте блокноти для автографів? Нехай швиденько підписує, бо йому небагато лишилося... половина Тричаклунських чемпіонів ґиґнулася... а ти, Поттер, скільки збираєшся протягти? Карочє, споримо, що не більше десяти хвилин на першому ж завданні.

Креб і Ґойл улесливо загигикали, проте Мелфой мусив замовкнути, бо з хижі вийшов Геґрід, тримаючи в руках цілу вежу хитких ящиків. У кожному сидів величезний вибухозадий скрут. Учні вжахнулися, а Геґрід пояснив їм, що скрути вбивають один одного через надлишок стримуваної енергії, і тому кожен учень має взяти одного скрута на повідець і вивести його на прогулянку. Єдине позитивне в цьому задумі було те, що Мелфой миттю забув про Гаррі.

- Вивести оце на прогулянку? - перепитав він з огидою, зазираючи в ящик. - А до чого ми маємо, в натурі, прив'язувати той повідець? До жала, до вибухового заду чи до присоски?

- Довкола тулуба, - показав Геґрід. - Е-е... мабуть, варто натягти рукавиці з драконячої шкури, так, про всєк випадок. Гаррі, ходи сюди - поможеш мені з оцим найбільшеньким...

Насправді Геґрід хотів переговорити з Гаррі віч-на-віч. Він зачекав, коли всі зі своїми скрутами відійдуть, а тоді промовив дуже серйозним тоном:

- То ти, Гаррі... будеш си змагати. У турнірі... Шкільний чемпіон.

- Один з двох, - виправив його Гаррі.

Геґрідові чорні очі-жучки стурбовано зиркнули з-під кошлатих брів. - Не відаєш, Гаррі, хто подав твоє ім'я?

- То ти віриш, що це зробив не я? - із вдячності Гаррі Геґріда ледь не обійняв.

- Певне, шо так, - буркнув Геґрід. - Ти си сказав, що то не ти, і я тобі вірю... і Дамблдор тобі вірить, і всьо таке інше.

- Хотів би я знати, хто це зробив, - з гіркотою озвався Гаррі.

Вони обидва глянули на галявину. Учні розбрелися по ній, долаючи значні труднощі. Скрути повиростали майже по метру завдовжки і стали страшенно сильні. Колись безбарвні й безборонні, тепер вони мали товсті, сірі й лискучі панцирі і схожі були на гібрид велетенських скорпіонів з видовженими крабами, проте без виразних голів та очей. Вони були такі сильні, що втримувати їх було дуже важко.

- Вони си файно бавлять, правда? - радісно спитав Геґрід. Гаррі припустив, що він мав на увазі скрутів, бо його однокласникам було не до забав. Час від часу в задній частині якогось скрута лунав страхітливий вибух, скрут летів на кілька метрів, і не один учень волочився по землі на животі, відчайдушно намагаючись зіп'ястися на ноги.

- Йой, Гаррі, навіть не знаю, - раптом зітхнув Геґрід, стурбовано глянувши на нього. - Шкільний чемпіон... стілько з тобов усього діється...

Гаррі не відповів. Так, з ним стільки всього діється. .. приблизно те саме казала йому й Герміона, коли вони блукали біля озера, і саме тому, за її словами, Рон не хотів з ним розмовляти.

*

Наступні кілька днів були для Гаррі чи не найгірші за весь час його перебування у Гоґвортсі. Щось подібне було тоді, як він іще