Читати книгу - "Аеніль"

— Добре, — кивнув Леонт, кинув стривожений погляд на Аеніль та вибіг з кімнати.

Аеніль підняла голову і сама здивовано подивилася у відкриті двері.

— Не сумуй, — промовила до неї Ірене Урегус. — Все буде добре.

— Зіграй щось, — тихенько пробелькотіла Іно.

Аеніль подивилася на сестричку, потім витерла заплакані очі і підійшла до фортепіано. Іно побрела за нею, тримаючись за учнівську мантію. Невдовзі пролунали перші ноти.

Нвагор та Ірене вийшли за двері.

— Аж не віриться, — пробурмотів майстер, розглядаючи коридор, де все було потрощене і напівзруйноване, але тепер сповнене спокою і тиші.

Жінка озирнулася назад у кімнату:

— Гарно вона грає… Здається, я зрозуміла, що ти мав на увазі тоді, коли сказав, що вона краща.

— Справді? — майстер зацікавлено поглянув на медсестру. — Але я помилився. Не лише вона має серце. Його мають й інші. Їх навіть більше, ніж можна було сподіватись у такому місці, як це.

Ірене перевела погляд на зашторені ліжка, а потім, немов прокинувшись від дрімоти, здивовано і несподівано спитала:

— То Містерії нам не знадобляться?

— Цього разу ні, — з полегшенням відповів майстер Евагор Елітіс.

Аеніль продовжувала грати, тримаючи Іно на колінах. Тиха та ніжна мелодія наповнювала кімнату і коридор, впевнено линула Академією.